Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Олена Кібенко виступила під час круглого столу «Принцип територіальності як передумова доброчесної конкуренції серед приватних виконавців», проведеного 19 січня 2021 року Асоціацією приватних виконавців України спільно з проєктом ЄС «Право-justice».
Аналізуючи судову практику Верховного Суду з цього питання, суддя звернула увагу на низку правових висновків ВС, що відображають загальну тенденцію спрямування судового захисту перш за все на забезпечення належного виконання судового рішення. Порушення процедури, які не призвели до порушення прав боржника, не можуть бути підставою для скасування чи визнання недійсними дій, результатом яких стало ефективне виконання судового рішення. Судова система не може використовуватися боржником як інструмент, що перешкоджає виконанню судового рішення, це є зловживанням правом на судових захист.
У справі № 905/3542/15, у якій оскаржувалися дії приватного виконавця (відкриття виконавчого провадження та арешт майна скаржника), Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2018 року зробив висновок про те, що за змістом ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження можна відкрити у виконавчому окрузі за місцем знаходження центрального офісу банку, у якому відкрито рахунок боржника та на якому перебувають належні йому грошові кошти. Подальші дії приватного виконавця в межах уже відкритого виконавчого провадження не обмежуються виконавчим округом цього виконавця. Посилаючись на рішення ЄСПЛ від 5 липня 2012 року у справі «Глоба проти України», Верховний Суд підкреслив, що основна мета виконавчого провадження – виконання судового рішення, яке у державі, що визнала верховенство права, не може залишатися невиконаним на шкоду одній із сторін, а держава повинна вжити усіх необхідних кроків, у межах своєї компетенції, для виконання остаточного рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 звернула увагу на принцип диспозитивності, який полягає у наданні стягувачу права вибору виконавця судового рішення. Виконання судового рішення має бути зручним насамперед для стягувача і не створювати для нього зайвих перешкод і витрат. Також ВП ВС зазначила, що виконання судового рішення є прямим обов’язком боржника. Звертаючись до суду на підставі ст. 339 ГПК України, у цій справі боржник не довів наявності порушень своїх прав рішенням, дією або бездіяльністю приватного виконавця під час виконання судового рішення.
У постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 Велика Палата вказала, що правочин із продажу майна позивача за більшою ціною не порушує прав чи законних інтересів боржника, у зв’язку із цим суд критично ставиться до дійсних мотивів звернення позивача з позовною заявою та вбачає у нього намір уникнути виконання судового рішення, ухваленого в 2011 році, на що спрямоване виконавче провадження, в межах якого здійснений продаж майна відповідача в 2017 році. Велика Палата ВС дійшла висновку, що суд попередньої інстанції, зробивши висновок про формальне порушення Порядку організатором електронних торгів, не спростував факту добросовісної поведінки та відсутності вини їх переможця. Тому таке порушення не може бути протиставлене переможцю з огляду на те, що недобросовісність його дій не доведена. Оскільки добросовісність належить до загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), то вона презюмується.
У постанові від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, допущені нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, не свідчать про недотримання умов вчинення виконавчого напису, передбачених ст. 88 Закону України «Про нотаріат», і не призвели до порушення гарантованих законом прав боржника або стягувача, то вони не можуть слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
