Законодавством не передбачено обов’язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та в такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом установлених законом строків.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі про оскарження бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з майна при поверненні виконавчого документа стягувачу.
За обставинами справи у 2013 році в межах примусового виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості на майно боржниці було накладено арешт. Листом ДВС її було повідомлено про знищення матеріалів виконавчого провадження у зв’язку із закінченням строку їх зберігання. Заявниця звернулася до органу ДВС із заявою про зняття арешту, однак отримала відмову через те, що борг та виконавчий збір залишилися несплаченими.
Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні скарги, оскільки заявниця не довела обов’язку державного виконавця щодо зняття арешту з її майна при поверненні виконавчого документа стягувачу.
За результатами розгляду справи Велика Палата ВС зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та, відповідно, різні правові наслідки.
Законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов’язаний зняти арешт з майна боржника та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження та в разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов’язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом установлених законом строків.
Водночас ВП ВС звертає увагу, що законодавець у Законі України № 1404-VIII «Про виконавче провадження», який набрав чинності з 5 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно з поверненням виконавчого документа стягувачу (ч. 3 ст. 37 Закону).
Отже, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у ч. 3 ст. 37 Закону).
У цій справі суди попередніх інстанцій при розгляді скарги не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноважена зняти такий арешт.
ВП ВС зазначила, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід урахувати наведені в цій постанові висновки, встановити конкретні обставини та підставу завершення виконавчого провадження, у межах якого накладався арешт на майно заявниці, та за результатами цього прийняти мотивоване рішення про задоволення або відмову в задоволенні скарги.
Посилання на постанову ВП ВС від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) буде невідкладно додане після її оприлюднення в ЄДРСР.
