Захід забезпечення кримінального провадження було застосовано в межах досудового розслідування, розпочатого за фактом одержання неправомірної вигоди за оформлення водійських посвідчень без фактичного проходження медичної комісії, навчання в автошколі та складання іспиту.
На початку серпня органом досудового розслідування було проведено обшук у власника майна, під час якого вилучено службову документацію, медичні довідки, ноутбук Lenovo IdeaPad, мобільний телефон Xiaomi 12, а також 104 200 гривень, 18 305 доларів США та 3 385 євро. Зазначене майно визнано речовими доказами, а за клопотанням слідчого ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми на нього накладено арешт.
Ухвалюючи рішення про задоволення клопотання слідчого, суд першої інстанції виходив із того, що вилучені речі можуть мати доказове значення у кримінальному провадженні, а незастосування арешту на майно створить ризик знищення, приховування, пошкодження чи відчуження речових доказів або настання інших наслідків, які можуть перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.
З таким рішенням Зарічного районного суду м. Суми не погодився власник майна та звернувся до Сумського апеляційного суду зі скаргою. Просив суд скасувати ухвалу слідчого судді суду першої інстанції та повернути йому арештоване майно. В обґрунтування вимог зазначав, що обшук провели з порушенням процесуального закону, без участі адвоката. Крім того, апелянт наполягав, що ноутбук і телефон необхідні йому для професійної діяльності викладача, а грошові кошти є сімейними заощадженнями та потрібні для повсякденних витрат, зокрема придбання продуктів харчування, оплати комунальних послуг, лікування дружини тощо.
Апеляційний суд не погодився з доводами апелянта. Колегія суддів зазначила, що його посилання на необхідність арештованого майна для професійної діяльності, а також на потребу у грошових коштах для забезпечення сімейних та побутових витрат, не спростовують встановлених слідчим суддею підстав для накладення арешту. Майнові та побутові інтереси власника підлягають врахуванню, однак самі по собі не мають наслідком скасування арешту, якщо майно може мати доказове значення у кримінальному провадженні. Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться переважно до незгоди з необхідністю обмеження права власника на користування майном, однак не спростовують законності та обґрунтованості накладення арешту і не свідчать про відсутність передбачених законом підстав для його застосування.
Щодо незаконності проведення обшуку колегія суддів зазначила, що матеріали провадження не містять даних про те, що власнику майна відмовляли у залученні захисника або створювали перешкоди для отримання правничої допомоги. Перебування особи у стані стресу не свідчить про порушення її права на захист.
Таким чином, за результатами апеляційного перегляду ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми залишено без змін, а апеляційну скаргу — без задоволення. Ухвала апеляційного суду набрала законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
