До вашої уваги пропонуємо черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду – за вересень 2026 року: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/ogliady/Oglyad_KCS_09_2026.pdf
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
– у спорах, що виникають із питань захисту права власності, констатовано, що якщо забудовник відчужив майнові права на майно і отримав їх повну вартість, він не має права витребовувати це майно в кінцевого набувача. Попереднє відчуження забудовником майнових прав на нерухомість первісному набувачу за правочином, презумпція правомірності якого не спростована, виключає можливість витребування цього майна в кінцевого набувача лише з тієї підстави, що право власності первісного набувача було зареєстровано на підставі судового рішення, яке згодом скасовано;
– у спорах, що виникають із питань захисту прав інтелектуальної власності, зазначено, що при визначенні розміру компенсації за порушення авторського права у формі паушальної суми замість відшкодування збитків суд зобов'язаний врахувати обсяг порушення та наміри відповідача; за відсутності доказів умислу порушника і доказів на підтвердження заявленого розміру компенсації підстав для стягнення потроєної суми винагороди немає;
– у спорах, що виникають із земельних правовідносин, звернено увагу на те, що у справах про оскарження рішення органу місцевого самоврядування належними відповідачами є орган місцевого самоврядування, який прийняв оспорюване рішення (його правонаступник), та особа, якої безпосередньо стосується це рішення. Незалучення такого органу до участі у справі як співвідповідача свідчить про неналежний суб’єктний склад та є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову;
– у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, зауважено, що:
встановлений Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки є імперативним, а умова договору про його перевищення — нікчемною, що суд враховує ex officio. До кредитних договорів, укладених до 24 грудня 2023 року, це обмеження застосовується лише в разі продовження строку кредитування після цієї дати. За відсутності імперативного обмеження процентної ставки суд не вправі самостійно зменшувати проценти без відповідної позовної вимоги споживача, крім випадків тлумачення нечітких або двозначних умов договору;
право на банківський вклад є майновим зобов’язальним правом вимоги та самостійним об’єктом цивільного обороту, а тому може бути предметом договору дарування. У разі його дарування за нотаріально посвідченим договором обдаровуваний набуває майнове право на вклад і може реалізувати його після смерті дарувальника;
– у спорах, що виникають із трудових правовідносин, зазначено, що поновлення працівника на роботі означає його повернення на посаду, яку він обіймав до незаконного звільнення. Суд не може поновити працівника на іншій рівнозначній посаді чи зобов’язати роботодавця внести зміни до штатного розпису, оскільки визначення організаційної структури та штатної чисельності належить до компетенції роботодавця. Створення відповідної посади може стосуватися порядку виконання рішення про поновлення на роботі, але не способу судового захисту;
– у спорах, що виникають із житлових правовідносин, зауважено, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Про добровільність виселення з житла може свідчити самостійне звільнення особою цього житла. Виселення особи з житла в позасудовому порядку не допускається. Закон не обмежує особу, яку виселили в позасудовому порядку, у виборі конкретного способу захисту для захисту свого інтересу. Тому особа, яку виселили з житла в позасудовому порядку з порушенням порядку, може заявляти як вимогу про відшкодування збитків та/або компенсацію моральної шкоди, так і вимогу про вселення до житла;
– у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, звернено увагу на те, що шлюбний договір не може бути визнано недійсним з підстав, що він ставить одне з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК України) чи вчинений під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України), якщо позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин. Надання батьком згоди на виїзд неповнолітньої дитини за кордон під час воєнного стану не є умовою чи тиском для вчинення правочину, оскільки в період дії воєнного стану такий виїзд дитини з одним із батьків здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків;
– у спорах, пов’язанихіз відшкодуванням шкоди, констатовано, що у деліктних відносинах щодо надання медичної допомоги діє презумпція вини заподіювача шкоди, відповідно до якої пацієнту достатньо вказати на допущене порушення, а обов'язок доведення відсутності вини покладається на відповідача. Закриття кримінального провадження щодо медичних працівників у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності (ст. 49 КК України) є нереабілітуючою підставою та не звільняє заклад охорони здоров'я від цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану неналежним наданням медичної допомоги (ст. 1172 ЦК України);
– у спорах, що виникають із питань визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, зазначено, що якщо член сім’ї суб’єкта декларування набуває активи за рахунок позикових коштів, суб’єкт декларування зобов’язаний не лише відобразити такі фінансові зобов’язання в декларації, а й підтвердити законність джерела походження коштів та фінансову спроможність позикодавця. Непідтвердження законності таких коштів є підставою для визнання відповідних активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави за статтями 291, 292 ЦПК України;
–у справах окремого провадження констатовано, що заінтересованість територіальної громади в можливому визнанні спадщини відумерлою не свідчить про наявність спору про право із заявником, який просить установити юридичний факт для оформлення спадкових прав в окремому провадженні. До визнання спадщини відумерлою громада не має цивільного права на спадкове майно, а лише виконує покладений на неї публічний обов’язок звернутися до суду з відповідною заявою;
– щодо застосування норм процесуального права звернено увагу на те, що:
процесуальне правонаступництво учасника справи допускається на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі після ухвалення рішення, якщо особа звертається із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Якщо заява подана особою як правонаступником учасника справи, суд зобов’язаний спочатку вирішити питання процесуального правонаступництва, а після цього – питання про відкриття провадження за нововиявленими обставинами;
повернення позовної заяви судом, до якого її було передано за територіальною підсудністю, не є перешкодою для апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про передачу справи за підсудністю та не позбавляє апеляційний суд обов'язку розглянути апеляційну скаргу по суті, оскільки предметом перегляду є дотримання правил територіальної підсудності при первинному зверненні позивача. Перелік підстав для закриття апеляційного провадження, визначений у ст. 362 ЦПК України, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню або застосуванню за аналогією;
– у спорах щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС зауважено, що якщо резолютивна частина судового рішення та виданий на його підставі виконавчий лист не містять конкретного розміру грошових сум, присуджених до стягнення, державний виконавець не має повноважень самостійно визначати таку суму на підставі розрахунку стягувача. Зазначення державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження суми, не визначеної судовим рішенням, є виходом за межі повноважень.
