Секретар Великої Палати Верховного Суду Сергій Погрібний, суддя ВП ВС Ольга Ступак, суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Альберт Єзеров, суддя ВС у Касаційному цивільному суді Євгеній Краснощоков і керівник Апарату ВС Расім Бабанли прочитали лекції та були членами журі в межах ІІІ Всеукраїнського студентського конкурсу із застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини) та практики Європейського суду з прав людини в національному судочинстві «Європейське право прав людини – вдома».
Цьогоріч конкурс тривав два дні: першого дня учасники прослухали на тренінгу лекції про застосування Європейської конвенції з прав людини та практики ЄСПЛ у різних сферах права, а другого – студентські команди з усієї України змагалися в усних раундах у форматі судових дебатів.
У вітальному слові Сергій Погрібний зазначив, що в назві конкурсу є слово, повз яке суддя пройти не може, – «дім». Він нагадав, що Велика Палата ВС 25 червня 2025 року вперше в історії скористалася Протоколом № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та звернулася до ЄСПЛ за консультативним висновком щодо питання, чи є келія монастиря житлом у розумінні ст. 8 Конвенції. За цим питанням стояла доля жінки, яка перестала бути монахинею, втратила доступ до приміщення, де прожила багато років, і не мала іншого житла. Отже, запитання, яке український суд поставив Європі, було про дім.
Велика Палата ЄСПЛ надала консультативний висновок у березні цього року, а 9 вересня ВП ВС вирішила відповідну справу (постанова ВП ВС від 9 вересня 2026 року у справі № 607/15144/20). Сергій Погрібний акцентував, що в цьому й полягає зміст слова «вдома»: Страсбург тлумачить Конвенцію, а долі людей вирішуються в Україні.
У цьому випадку, зазначив він, ідеться про дім у країні, де мільйони людей втратили його внаслідок російських обстрілів і окупації та були змушені залишити домівки. Водночас Україна є домом для тих, хто шукає захисту.
Учасникам конкурсу Сергій Погрібний побажав не так правильних відповідей, як правильних запитань, адже у згаданій справі саме з правильного запитання про келію, про дім починається велика судова практика.
Альберт Єзеров прочитав лекцію про застосування практики ЄСПЛ в адміністративному судочинстві.
Як зауважив суддя, рішення ЄСПЛ завжди ухвалюють in concreto, тому правову позицію Суду не можна відривати від обставин справи. Ключовими інструментами він назвав автономні поняття Конвенції («майно», «цивільні права та обов'язки», «закон» у матеріальному значенні) і трискладовий тест «законність – легітимна мета – пропорційність». Цей тест уже закладено в ч. 2 ст. 2 КАС України, яка вимагає від органів влади діяти обґрунтовано і пропорційно.
Лектор наголосив і на потребі розрізняти справи. 8 жовтня 2026 року ЄСПЛ ухвалив два рішення щодо пенсій: «Черкасов і Кузін проти України» та «Боровик і Топоркова проти України». В обох ідеться про одну норму пенсійного закону, проте міркування Суду – різні. В першому випадку – пряма колізія закону і постанови Кабінету Міністрів України, у другому – тлумачення відкритої норми та непропорційний тягар для людей похилого віку, які не могли переселитися з окупованої території. Серед типових помилок застосування практики ЄСПЛ лектор назвав «гірлянди» цитат без зв'язку з фактами, однобокий добір позицій Суду і заміну аналізу посиланням.
Наводячи практику ЄСПЛ в адміністративних справах, Альберт Єзеров зауважив, що в податкових спорах ідеться про якість податкового закону («Щокін проти України», «Сєрков проти України»), індивідуальну відповідальність платника за зловживання контрагента («Інтерсплав проти України», «Булвес АД проти Болгарії») і пропорційність фінансових санкцій. За практикою ЄСПЛ, у соціальних спорах держава може змінювати соціальну політику на майбутнє, але доки закон чинний, не може посилатися на брак бюджетних коштів, щоб не платити («Кечко проти України»). Щодо публічної служби суддя розглянув застосовність ст. 6 Конвенції до службових спорів, критерії ст. 8 щодо звільнення і вимогу пояснювати, які саме дії службовця підпадають під підставу звільнення.
Наскрізними стандартами лектор назвав належне врядування, доступ до суду і вмотивованість рішень. Як приклад він навів рішення ЄСПЛ у справі «Антонян проти України». Реєстрацію автомобіля добросовісного власника скасували через відсутність у митній базі запису про розмитнення авто першим власником дев'ять років тому, через що заявник понад 12 років не міг ним користуватися. ЄСПЛ визнав порушенням Конвенції систему, яка зобов'язує орган автоматично скасовувати реєстрацію, не враховуючи ні помилки самого органу, ні добросовісності особи. Неприпустимість такого автоматизму без індивідуальної оцінки – основа сучасної практики ЄСПЛ.
Говорячи про наслідки рішень ЄСПЛ, Альберт Єзеров нагадав про рішення у групах справ «Юрій Миколайович Іванов проти України» і «Бурмич та інші проти України», у яких Суд визнав системною проблемою тривале невиконання національних судових рішень, ухвалених проти держави. Адміністративний суд має власні інструменти, щоб запобігати таким порушенням: судовий контроль за виконанням рішення і заміну боржника у виконавчому провадженні.
Підсумовуючи, Альберт Єзеров зазначив, що діалог національних судів зі Страсбургом став двостороннім. «Найкраще виконання рішень ЄСПЛ – те, після якого звертатися до Страсбурга вже не потрібно», – резюмував суддя.
Євгеній Краснощоков прочитав лекцію «Застосування Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського суду з прав людини в цивільному судочинстві».
Він розпочав із захисту права власності за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції – найважливішої проблематики цивільного судочинства. Ключовим критерієм пропорційності при втручанні держави в право власності є гарантована компенсація особі, яку позбавляють майна, зокрема добросовісному набувачу, чия добросовісність презюмується до доведення протилежного (рішення у справах «Рисовський проти України», «Кривенький проти України»).
Під впливом відповідних рішень національна практика змінилася, а в 2025 році було ухвалено Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача». Він запровадив обов'язковий депозит для виплати компенсації та десятирічний строк для витребування майна, проте ретроспективно застосовується лише до справ, які розглядають суди першої інстанції. Для справ, на які закон не поширюється, важливим є рішення ЄСПЛ «Косматська проти України».
Ще одним елементом оцінки пропорційності є принцип належного врядування. У спорах про витребування майна позивачем найчастіше виступає держава. Спершу вона сама помилилася й незаконно передала майно, а потім намагається виправити цю помилку за рахунок добросовісного набувача. У такому разі держава має забезпечити добросовісному набувачу отримання компенсації. Це підтвердив ЄСПЛ у рішенні «Горопашин проти України», на яке КЦС ВС послався в постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 142/1/23.
Суддя зазначив, що окрему групу становлять справи про виселення, де право власності за ст. 1 Першого протоколу стикається з правом на житло за ст. 8 Конвенції. Раніше відповідно до ст. 109 ЖК України було заборонено виселяти без надання іншого житла. Через це власники роками не могли захистити своє право. Цей Кодекс скасовано Законом України «Про основні засади житлової політики» (ухвалений 13 січня 2026 року). У справах «Білявська проти України» та «Ситник проти України» Суд констатував порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Він зазначив, що Кодекс ухвалено 1983 року за режиму, який не визнавав права на мирне володіння майном, а національні суди не оцінили баланс інтересів і поклали на власника непропорційний тягар.
Багато спорів виникає і за ст. 10 Конвенції, за якою свобода вираження поглядів обмежена, зокрема захистом честі та гідності. У справі MÁRIA SOMOGYI v. Hungary ЄСПЛ визнав, що позов муніципалітету про дифамацію не переслідував легітимної мети за ч. 2 ст. 10 Конвенції, адже ділова репутація органів, які виконують публічні функції та фінансуються платниками податків, суттєво відрізняється від репутації фізичних і юридичних осіб. У постанові від 13 травня 2026 року у справі № 757/37512/24-ц КЦС ВС застосував цей підхід у спорі за позовом Державної аудиторської служби про захист ділової репутації та спростування інформації, що стосувалася голови служби.
Презентація Євгенія Краснощокова – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Konvencia_prava.pdf
Навіщо національному суду звертатися до ЄСПЛ ще до завершення розгляду справи, чи обмежує консультативний висновок самостійність суддів і що робити, коли закон передбачає санкцію, яка в конкретній справі видається непропорційною? Ці та інші питання керівник Апарату Верховного Суду Расім Бабанли обговорив зі студентами на конкретних прикладах із практики.
Расім Бабанли провів сесію, присвячену Протоколу № 16 до Конвенції, історії його виникнення, особливостям застосування та досвіду українського Верховного Суду.
Учасникам запропонували разом простежити логіку цього механізму. Студенти міркували, навіщо найвищим національним судам надали право звертатися до ЄСПЛ за консультативними висновками, які переваги це дає та які ризики можуть виникати. Під час дискусії говорили, зокрема, про можливе додаткове навантаження на ЄСПЛ, строки розгляду справ, суверенітет держави і незалежність національного суду.
Доповідач звернув увагу на превентивну функцію Протоколу № 16. Його логіка полягає в тому, щоб не чекати, доки справа пройде всі національні інстанції, особа звернеться до ЄСПЛ і Суд констатує порушення, а отримати орієнтир щодо принципового конвенційного питання ще під час розгляду справи на національному рівні.
Водночас звернення до ЄСПЛ не може бути способом отримати готову відповідь на питання, як саме вирішити конкретний спір. Перед підготовкою запиту суд має проаналізувати практику ЄСПЛ і з’ясувати, чи існує в ній відповідь на відповідне правове питання, а також обґрунтувати, чому порушене у справі питання має принциповий характер.
Окремою частиною зустрічі став розбір українського досвіду застосування Протоколу № 16 до Конвенції. Расім Бабанли розповів про підготовку Верховним Судом запитів до ЄСПЛ – від пошуку релевантної практики і формулювання питань до визначення матеріалів, які необхідно надати Суду.
Під час обговорення справи щодо колишньої монахині, яка тривалий час проживала та була зареєстрована в монастирі, а після зміни його керівництва була виселена, постало питання про співвідношення автономії релігійної організації та права особи на житло, а також про межі, в яких національний суд може перевіряти рішення релігійної організації.
Ще один кейс стосувався значної фінансової санкції. Закон передбачав її безальтернативний розмір, однак обставини справи поставили перед судом питання щодо пропорційності такого втручання. Расім Бабанли запропонував студентам самим визначити можливі варіанти дій суду: застосувати встановлену законом санкцію, не застосовувати її чи самостійно зменшити її розмір.
Через практичні ситуації учасники обговорили межі суддівського розсуду, принцип пропорційності та значення консультативних висновків ЄСПЛ для національного судочинства. Дискусія дала змогу подивитися на Протокол № 16 до Конвенції як на передбачену Конвенцією процедуру і як на інструмент пошуку відповіді на складні правові питання, з якими національні суди стикаються в реальних справах.
На другий день конкурсу учасники застосовували здобуті знання на практиці під час судових дебатів. Ольга Ступак, Альберт Єзеров і Євгеній Краснощоков оцінювали виступи команд у складі колегій журі.
У змаганні взяли участь вісім команд студентів-правників, відібраних із 20 команд з усієї України. У модельній справі вони мали представити й обґрунтувати свої позиції. Цьогоріч справа стосувалася захисту прав біженців: команди аргументували свою позицію щодо ймовірних порушень прав людини, застосовуючи національне законодавство, конвенційні положення та практику ЄСПЛ. Ця тема особливо актуальна для України, де через російську агресію мільйони людей були змушені залишити свої домівки.
У фіналі перемогла команда студенток магістерської освітньої програми «Міжнародне право» Навчально-наукового інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка.
Організатори конкурсу – КНУ імені Тараса Шевченка та БФ «Право на захист» за підтримки Агентства ООН у справах біженців, Вищої школи адвокатури Національної асоціації адвокатів України, Офісу Ради Європи в Україні та Програми підтримки ОБСЄ для України. Голова Організаційного комітету конкурсу – доцент ННІМВ КНУ імені Тараса Шевченка Ольга Поєдинок.
