Перший сенат Конституційного Суду України 22 липня ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд „АВАНПОСТ“» щодо відповідності Конституції України абзацу восьмого частини п’ятої статті 11 Закону України „Про управління об’єктами державної власності“ від 21 вересня 2006 року № 185–V зі змінами (далі – Закон).
Цим Рішенням Суд визнав оспорювані положення Закону такими, що не відповідають Конституції України.
Суб’єкт господарювання звернувся до Конституційного Суду з клопотанням визнати неконституційним абзац восьмий частини п’ятої статті 11 Закону, стверджуючи, що оспорювані положення Закону порушують гарантоване Конституцією України право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а також порушують право приватної власності.
Згідно з оскаржуваними положеннями Закону „господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним; на суму таких коштів органами доходів і зборів нараховується пеня у порядку, визначеному абзацом шостим цієї частини, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України“.
Конституційний Суд України зазначає, що передбачені частиною четвертою статті 13, статтею 41 Основного Закону України гарантії захисту права власності поширюються на корпоративні права учасника господарської організації. Тому втручання в такі права має бути обумовлене суспільною необхідністю, здійснюватися відповідно до закону з дотриманням принципу верховенства права та єдиних конституційних принципів, забезпечуючи розумне співвідношення інтересів кожного з учасників правовідносин.
Передбачений абзацом восьмим частини п’ятої статті 11 Закону механізм «який полягає в обов’язковому спрямуванні частини чистого прибутку до державного бюджету без волевиявлення учасників господарської організації, обмежує їх корпоративні права, зокрема таку складову, як правомочність на участь в управлінні господарською організацією», – наголошується у Рішенні.
Конституційний Суд вважає, що вказане нормативне регулювання ставить державу у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційним.
Таке нормативне регулювання, на переконання Конституційного Суду, не узгоджується з умовами, які уможливлюють втручання держави у право власності, зокрема із дотриманням засад справедливості, пропорційності. Таким чином Конституційний Суд визнав абзац восьмий частини п’ятої статті 11 Закону неконституційним.
Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним і таким, що не може бути оскаржене.
