Міський суд, з ухвалою якого погодився апеляційний суд, на підставі ч. 4 ст. 183 ЦПК України повернув заявникові без розгляду скаргу на дії державного виконавця. Суди вважали, що вона не відповідає вимогам ч. 2 ст. 183 ЦПК України, оскільки до скарги не додано доказів її попереднього надіслання (надання) заявником боржнику та державному виконавцю.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, зробивши такі висновки.
Суди застосували до спірних правовідносин вимоги ст. 183 ЦПК України, яка не регулює спірні процесуальні правовідносини.
У розд. VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачено можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця.
Скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України, та містити відомості, зазначені у ч. 4 ст. 74 Закону «Про виконавче провадження».
Суди на порушення вказаних вище вимог процесуального законодавства не звернули уваги на те, що вимоги ч. 2 ст. 183 розд. 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин 1 або 2 цієї статті.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до розд. VII ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень – це окремий вид судового провадження, який передбачає окремий процесуальний режим розгляду справи. Дії щодо направлення процесуальних документів вчиняє суд.
Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень – невід’ємна частина судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Враховуючи сталу практику ЄСПЛ, зазначені вище положення національного законодавства та встановлені фактичні обставини, слід дійти висновку, що суди, повертаючи скаргу заявнику без розгляду, не дослідили його доводів щодо порушення його прав при ухваленні судового рішення судом першої інстанції.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи підлягають перевірці, тому що судові процедури мають бути справедливими (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), оскільки особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на доступ до суду.
Із постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520св20) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
