Виставлення рахунка на оплату (який містить підставу, суму та реквізити для оплати) може бути кваліфіковано як вимогу в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України за умови, якщо: договором передбачена попередня оплата товарів (робіт, послуг), чітко визначений розмір такої оплати, але строк здійснення попередньої оплати в договорі не визначений; господарська операція відбулася (реальне надання послуг / виконання робіт). В іншому випадку, а саме коли на стороні покупця, замовника відсутній обов’язок з попередньої оплати і товар йому не переданий (послуги не надані), виставлення рахунка не є вимогою в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Такий висновок зробила ОП КГС ВС.
Компанія звернулася до Товариства з позовом про стягнення штрафних санкцій. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати вартості наданих послуг.
Господарський суд першої інстанції рішенням, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, позов задовольнив частково.
ОП КГС ВС, розглянувши доводи касаційної скарги Компанії, зокрема, вирішила питання, чи є рахунок на оплату в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України вимогою щодо виконання зобов’язання.
Суд зазначив, що згідно зі сталою та послідовною позицією Верховного Суду ст. 530 ЦК України не визначена форма пред’явлення вимоги кредитором, тому останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.
Форма не може превалювати над змістом, відповідно, з’ясовуючи зміст документа, необхідно виходити з його буквального та логічного змісту.
Основною первинною ознакою будь-якої господарської операції є її реальність. Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг / виконання робіт), а не первинні документи.
Суди попередніх інстанцій встановили, що протягом розрахункового періоду обсяг наданої послуги (оплата якої передбачена в договорі) ще не відомий, а оплата планового обсягу послуг (який би став базою для нарахування попередніх платежів) на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу послуги на розрахунковий період договором не передбачена. Рахунки були виставлені позивачем до моменту реального надання послуг (за кожен розрахунковий місяць).
Тож за з'ясованих у справі обставин виставлені позивачем рахунки не є вимогою (вимогами) в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Постанова КГС ВС від 20 березня 2026 року у справі № 914/2625/23 – http://reyestr.court.gov.ua/Review/135274099.
