Присудження на користь одного співвласника компенсації вартості його частки у спільному майні, яким є житло, не може відбуватися, якщо виконання такого рішення іншими співвласниками призведе до звернення стягнення на це ж житло, яке є єдиним для них.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі про виділ частки у квартирі шляхом виплати компенсації.
За обставинами справи позивачці належить 3/5 частки у праві власності на квартиру, тоді як відповідачам – по 1/5 частки цієї квартири кожному. Відповідачі є сторонніми для неї особами, через що спільне володіння і користування цією квартирою є неможливим, а її пропозиції щодо викупу їхніх часток відповідачі ігнорують.
Позивачка згодна на припинення свого права власності на належну їй частку в цій квартирі в обмін на виплату їй грошової компенсації вартості такого майна.
Суд першої інстанції відмовив у позові, оскільки у відповідачів немає фінансової спроможності сплатити суму такої компенсації. Натомість апеляційний суд задовольнив позов, керуючись тим, що платоспроможність (чи бажання) відповідача не має значення для вирішення спору про стягнення компенсації за частку у праві власності на неподільну річ.
Переглядаючи рішення судів, Велика Палата ВС дійшла висновку, що під час вирішення спорів за вимогою одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні, яким є житло, шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, підлягає врахуванню майновий стан відповідача (відповідачів), а саме можливість сплатити компенсації вартості частки, право позивача на яку припиняється та передається відповідачу (відповідачам), та те, чи не призведе виконання відповідного рішення про стягнення компенсації до звернення стягнення на ту частку, право на яку передано іншим співвласникам відповідним судовим рішенням.
Вирішуючи спори у справах про припинення права на частку в об’єктах нерухомості, особливо у тих, які є єдиним житлом, мають враховуватися особливості такого об’єкта, оцінюватися баланс інтересів сторін спору з урахуванням платоспроможності особи, на яку покладається обов’язок сплатити компенсацію за частку іншого співвласника, та критерії втручання у право особи на житло відповідно до приписів ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У цій справі спірна квартира є єдиним місцем проживання відповідачів. Жодних доказів наявності в них іншого житла чи дійсної фінансової спроможності сплатити компенсацію в розмірі 1 321 605 грн без звернення стягнення на цю квартиру позивачка не надала.
Легітимна мета захисту майнових інтересів позивачки як співвласника більшої частки не може виправдовувати настільки крайнього втручання у право відповідачів на житло, як повна втрата єдиного місця проживання через те, що в них немає реальної можливості сплатити компенсацію. Позивачка має альтернативні способи захисту свого права, зокрема продаж своєї частки з дотриманням переважного права відповідачів згідно зі ст. 362 ЦК України, тоді як відповідачі такої альтернативи не мають.
Тож примусове стягнення компенсації в розмірі, що перевищує фінансові можливості відповідачів та неминуче призведе до втрати їхнього єдиного житла, порушує принцип пропорційності та покладає на відповідачів надмірний тягар.
Постанова ВП ВС від 10 грудня 2025 року у справі № 466/2128/23 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/132746737.
