Комісія за обслуговування депозитарного рахунку в цінних паперах неплатоспроможного банку є витратами, пов’язаними з утриманням і збереженням майна (активів) банку, а тому підлягає позачерговій оплаті відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Сам факт продажу майнових прав на цінні папери не свідчить про припинення таких витрат, якщо не доведено фактичного переходу права власності на цінні папери та їх списання з рахунку банку.
Такого висновку дійшла колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
ПАТ «Укргазбанк» звернулося з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і ПАТ «Банк Камбіо» про стягнення заборгованості за договором обслуговування рахунку в цінних паперах. Позов мотивовано тим, що під час ліквідації банку депозитарна установа продовжувала обслуговувати рахунок у цінних паперах, однак відповідні витрати не були включені Фондом до кошторису витрат банку та не були оплачені.
Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили. Не погоджуючись із такими рішеннями, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав касаційну скаргу.
Переглядаючи справу, КГС ВС звернув увагу, що відповідачі посилалися на реалізацію активів банку шляхом продажу майнових прав, які випливають із цінних паперів, на користь третіх осіб. На думку скаржника, після такого відчуження витрати на обслуговування депозитарного рахунку вже не могли вважатися витратами банку, пов’язаними з ліквідаційною процедурою.
Верховний Суд зазначив, що укладені за результатами аукціонів договори передбачали передачу майнових прав, однак не підтверджували фактичного переходу права власності на цінні папери та їх списання з рахунків банку. У матеріалах справи були відсутні розпорядження про переказ або списання цінних паперів, а також інші докази завершення відповідних депозитарних операцій.
КГС ВС наголосив, що законодавство про депозитарну систему не передбачає можливості належності одного рахунку в цінних паперах різним особам, а зміна власника цінних паперів потребує вчинення відповідних депозитарних дій. Тому сам по собі продаж майнових прав не означає автоматичного переходу прав на цінні папери та припинення обов’язку з оплати депозитарного обслуговування.
Суд дійшов висновку, що за відсутності доказів фактичного вибуття цінних паперів з рахунку банку витрати на його обслуговування є витратами, пов’язаними з утриманням і збереженням активів банку. Такі витрати відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підлягають позачерговій оплаті протягом усієї процедури ліквідації банку.
КГС ВС звернув увагу, що ліквідаційна процедура банку вважається завершеною не з моменту затвердження ліквідаційного балансу, а після внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань. Оскільки у справі не було встановлено факту внесення такого запису щодо ПАТ «Банк Камбіо», доводи про завершення ліквідації були відхилені.
За результатами касаційного перегляду Верховний Суд залишив касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Постанова КГС ВС від 13 травня 2026 року у справі № 910/10403/23 – http://reyestr.court.gov.ua/Review/136470312.
