Законодавець не передбачив виключення чи непоширення звільнення від сплати судового збору, передбаченого ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», на спори за позовом споживача, пов’язані з правочинами щодо цінних паперів чи стосовно них. Тому ця норма поширюється й на відповідні позови.
Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі за позовом про розірвання / припинення дії публічного договору купівлі-продажу обслуговування облігацій внутрішньої державної позики, укладеного між позивачем і державою в особі Міністерства фінансів України, через порушення відповідачем прав споживача.
Суд першої інстанції визнав позовну заяву неподаною та повернув її позивачеві через несплату судового збору.
Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, після несплати збору повернув скаргу заявнику. Вказав, що матеріали справи не містять належних доказів та обставин, які давали б підстави вважати, що вказаний спір пов’язаний із порушенням прав позивача як споживача.
КЦС ВС скасував ухвалу апеляційного суду і передав справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, зробивши такі правові висновки.
Системне тлумачення норм ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає змогу зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як споживачі, в переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені, оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою, що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
У Законі України «Про захист прав споживачів» містяться тільки окремі норми, які виключають застосування окремих положень до правочинів із цінними паперами.
Водночас законодавець не передбачив виключення чи непоширення звільнення від сплати судового збору, передбаченого в ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», за позовом споживача, пов’язані з правочинами щодо цінних паперів чи стосовно них. Тому ч. 3 ст. 22 цього Закону поширюється й на такі позови споживача.
Отже, апеляційний суд безпідставно поклав на позивача, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов’язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув її.
Постанова Верховного Суду від 17 вересня 2024 року у справі № 759/10841/24 (провадження № 61-11612св24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121846860.
