У справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири суд задовольнив клопотання позивача про забезпечення позову та наклав на квартиру арешт. Також на підставі заяви відповідача суд застосував заходи зустрічного забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача внаслідок обтяження майна та зобов’язав позивача внести кошти на депозитний рахунок суду.
Позивач у визначений строк цього не зробив, і суд скасував ухвали про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення, зняв арешт із квартири.
Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу на ухвалу про скасування забезпечення позову й зустрічного забезпечення позивачеві, вказавши, що скасування заходів забезпечення позову передбачено ст. 158 ЦПК України, скасування зустрічного забезпечення – ст. 155 ЦПК України. У разі невиконання заявником вимог зустрічного забезпечення в установлений строк суд скасовує ухвалу про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення (ч. 10 ст. 154 ЦПК України). Формулювання цих норм права вказує на те, що при настанні зазначених обставин скасуванню підлягають не самі заходи, а саме ухвала як процесуальний документ.
У ст. 353 ЦПК України встановлено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду. В силу вимог вказаної статті ухвала суду про скасування ухвали про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення не підлягає апеляційному оскарженню.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, зробивши такі правові висновки.
Забезпечувальні заходи застосовуються та скасовуються судом шляхом ухвалення процесуального рішення – ухвали.
Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції буквально застосував положення норм статей 155, 158, 154 ЦПК України та помилково розмежував поняття «скасування заходів забезпечення позову, зустрічного забезпечення» і «скасування ухвал про забезпечення позову, зустрічного забезпечення», оскільки наслідок постановлення судом ухвали про скасування заходів забезпечення позову, зустрічного забезпечення є один – приведення сторін у первісний стан, тобто такий, який існував до постановлення відповідних ухвал про забезпечення позову, зустрічного забезпечення, а саме: зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову, повернення грошових коштів, внесених на депозитний рахунок суду особі, яка здійснила зустрічне забезпечення.
Водночас ухвала суду про забезпечення позову, зустрічне забезпечення як судове рішення є способом зовнішнього відображення судом прийнятого рішення щодо вжиття відповідних заходів.
Тобто ухвала про забезпечення позову, зустрічне забезпечення і забезпечення позову, зустрічне забезпечення співвідносяться як форма й зміст, а тому очевидно, що існування одного без іншого є неможливим. Аналогічним чином неможливим є скасування заходів забезпечення позову, зустрічного забезпечення із залишенням в силі ухвали суду про забезпечення позову, зустрічного забезпечення та навпаки.
З огляду на те, що пунктами 4, 5 ч. 1 ст. 353 ЦПК України передбачено можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції щодо скасування забезпечення позову, скасування зустрічного забезпечення, висновок суду апеляційної інстанції про повернення заявнику апеляційної скарги на підставі п. 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України є помилковим.
Постанова Верховного Суду від 4 серпня 2021 року у справі № 760/18551/18 (провадження № 61-8471св21).
