Кодекс адміністративного судочинства України відносить спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби до справ незначної складності. Однак, нерідко при розгляді цієї категорії адміністративних справ виникає низка спірних і неоднозначних моментів, які потребують особливої уваги судів. Адже право на працю та пов'язаний з ним захист від незаконного звільнення гарантовані Конституцією України.

Колегія суддів Восьмого ААС завершила апеляційний перегляд справи №300/2002/21 щодо оскарження розпорядження про звільнення з посади, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної (немайнової) шкоди. При розгляді цієї справи апеляційний суд звернув увагу на таке:

1. дата поновлення особи на роботі

Звільнення позивача у період тимчасової непрацездатності, який помилково кваліфікований роботодавцем як прогул без поважних причин, свідчить про порушення гарантій, передбачених трудовим законодавством. Відносини служби в органах місцевого самоврядування з позивачем були припинені 2 квітня 2021 року, однак суд першої інстанції вирішив поновити позивача на роботі з 16 квітня 2021 року, тобто у перший день після закінчення періоду непрацездатності. На переконання апеляційного суду, такий висновок є помилковим та не може вважатися належним захистом прав та інтересів позивача.

Восьмий ААС дійшов висновку, що порушення прав позивача слід усунути шляхом поновлення на роботі саме в день її звільнення, тобто 2 квітня 2021 року.

2. розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу

Апеляційний суд наголосив: оскільки упродовж останніх двох місяців, що передують даті звільнення, позивач не отримувала заробітної плати у зв’язку із перебуванням у відпустці без збереження заробітної плати, то відомості про доходи за ці місяці помилково враховані судом першої інстанції під час обчислення суми середнього заробітку. Для обчислення заробітку позивача слід враховувати доходи за два місяці, коли позивач фактично працювала - грудень 2020 року і січень 2021 року.

3. відшкодування моральної (немайнової) шкоди

На переконання колегії суддів Восьмого ААС, з огляду на сутність моральної шкоди, її не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є та не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. З огляду на зазначене, апеляційний суд при визначенні суми компенсації моральної шкоди врахував такі фактори:

• вік позивача
• стан здоров`я (позивачу встановлено ІІ групу інвалідності)
• доведеність заподіяної відповідачем моральної шкоди
• характер допущених стосовно нього порушень
• глибину та обсяг моральних страждань
• засади розумності, виваженості і справедливості
• тяжкість та істотність вимушених змін у житті внаслідок порушення трудових прав та зусиль, вжитих для їх відновлення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що розумним, справедливим та співмірним розміром моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, є розмір середньомісячної заробітної плати позивача.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що власне публічне встановлення порушення трудових прав позивача та констатація у судовому рішенні фактів допущених протиправних дій суб’єкта владних повноважень варто вважати додатковою сатисфакцією позивачу за завдану відповідачем моральну шкоду.

Постанова Восьмого ААС у справі №300/2002/21 від 16 листопада 2021 року доступна у ЄДРСР.