Позивачі просили суд визнати недійсними результати електронних торгів з реалізації 1/2 частини квартири, визнати недійсними акт державного виконавця про проведені торги та свідоцтво про придбання майна. Вони зазначили, що звернення стягнення на частку в майні, що є у спільній частковій власності, допустиме тільки після виділення відповідної частки в натурі, тому що не виділена в натурі ідеальна частка квартири як окремий об’єкт цивільних прав, що не набула статусу нерухомості, не відповідає істотній умові договору купівлі-продажу з прилюдних торгів – предмету договору купівлі-продажу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду залишив у силі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, зробивши такі правові висновки.
Акт про проведення електронних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже є договором (правочином).
Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами 1— 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Водночас з огляду на зміст ч. 1 ст. 215 ЦК України підставами для визнання електронних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 16 квітня 2014 року № 656/5.
Згідно із ч. 1 ст. 363 ЦК України частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.
Відповідно до ст. 366 ЦК України у разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів.
Поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а ч. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року (ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена.
Посилання в касаційній скарзі на те, що не виділена в натурі ідеальна частка у розмірі 1/2 частини квартири як окремий об’єкт цивільних прав, яка не набула статусу нерухомості, не відповідає істотній умові договору купівлі-продажу з прилюдних торгів, спростовується тим, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав, що може бути об'єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу без її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 362 ЦК України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю, але крім випадку продажу з публічних торгів.
Постанова Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 641/2498/17 (провадження № 61-18993св20).
