Позивач разом із позовом про визнання права власності на заарештовану на виконання судового рішення та виставлену на продаж земельну ділянку подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна. Вказав, що земельна ділянка вибула з його власності на підставі підробленого договору дарування, який він оспорює.
Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, переглядаючи судові рішення з метою забезпечення єдності судової практики, залишив касаційну скаргу без задоволення, зробивши такі правові висновки.
У п. 5 ч. 1 ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у справах за позовом про визнання права власності на це майно.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, у тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили заяву про забезпечення позову у спосіб зупинення продажу арештованого майна (земельної ділянки), оскільки позивач подав позов про визнання права власності на виставлене на продаж арештоване майно.
Саме для такого випадку законодавець передбачив можливість забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна. Дія наведеної норми процесуального права спрямована насамперед на те, щоб запобігти відчуженню майна в порядку виконання судового рішення, яке належить не боржнику, а іншій особі.
Посилання в касаційній скарзі на те, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову фактично зупиняє реалізацію відповідачкою права на виконання судового рішення є безпідставними, оскільки вказаний спосіб забезпечення позову ніяким чином не перешкоджає державному / приватному виконавцю проводити виконавчі дії в межах виконавчого провадження з виконання цього рішення суду, а саме вживати заходів, спрямованих на розшук іншого майна, що належить на праві власності боржнику.
Тобто зазначений спосіб забезпечення позову не зупиняє виконання судового рішення в іншій справі, а зупиняє лише продаж певного (спірного) майна, яке є предметом спору в іншій справі, а не всього майна боржника.
До того ж зазначений вид забезпечення позову є ефективним і унеможливлює відкриття нових судових проваджень щодо оспорення результатів торгів у разі, якщо позов про визнання права власності на спірне майно буде задоволено.
Постанова Верховного Суду від 5 грудня 2022 року у справі № 757/22558/20 (провадження № 61-158сво21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107994355.
