Киянин, який не брав участі як сторона у справі щодо перспективної забудови території в м. Києві, але був переконаний, що суд першої інстанції ухвалив рішення, яке зачіпає його права, свободи та інтереси, оскаржив це рішення до апеляційного адміністративного суду. Але цей суд закрив провадження за скаргою, мотивуючи тим, що заявник не довів, що порушено його права та інтереси, а також роз’яснив, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції виключно надавалася оцінка правомірності індивідуальних актів суб’єкта владних повноважень, що стосується прав забудовника (позивача). Киянин не погодився з такою позицією апеляційного суду і звернувся до касаційної інстанції.
Предметом розгляду в судовій справі, до участі в якій хотів долучитися киянин, були позовні вимоги забудовника про визнання протиправним і скасування рішення Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень для проєктування та будівництва житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем і паркінгом через невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації. Суди першої та апеляційної інстанцій позов забудовника задовольнили: скасували відмову відповідача та зобов’язали його скласти й надати позивачеві містобудівні умови та обмеження.
Ці рішення киянин і оскаржив до апеляційного суду, пояснивши, що є мешканцем будинку, який безпосередньо зазнає впливу від будівництва, і переконаний, що реалізація такого проєкту без відповідності вимогам нормативних документів та Генеральному плану м. Києва впливатиме на геологічний стан суміжних земельних ділянок, посилить навантаження на інженерні мережі, збільшить транспортний рух на прилеглі вулиці. Крім цього, земельна ділянка перспективної забудови є зоною охоронюваного ландшафту, тож внаслідок видачі позивачеві містобудівних умов та обмежень порушуються його права на охорону культурної спадщини.
Верховний Суд погодився з позицією скаржника, скасував ухвалу апеляційного суду про закриття провадження за його скаргою, повернув справу для продовження розгляду.
Ухвалюючи таке рішення, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходила з положень частин 1 та 4 ст. 293 КАС України, відповідно до яких учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
На підставі аналізу статей 1, 17, 29, 26, 31 та 33 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Верховний Суд зазначив, що видача містобудівних умов та обмежень безпосередньо впливає на інтереси відповідної територіальної громади, а тому судове рішення, яким зобов’язано надати містобудівні умови та обмеження для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу, є таким, що вирішує питання про інтереси скаржника як мешканця будинку, розташованого на суміжній з будівництвом території.
З огляду на це Суд дійшов висновку, що факт невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівній документації на місцевому рівні очевидно створює загрозу суспільним (загальним) інтересам, оскільки це може завдати шкоди інтересам значної (необмеженої) кількості осіб, які будуть позбавлені (обмежені) умов відпочинку, занять фізкультурою з метою оздоровлення, дитячих ігор та розваг у межах прибудинкової території під наглядом її мешканців, створить перешкоди у сфері паркування та, відповідно, підвищить небезпеку виникнення дорожньо-транспортних пригод і може призвести до несприятливих наслідків завдання непоправної шкоди здоров’ю та життю людини.
Також Верховний Суд сформулював правову позицію про те, що адміністративні суди, у випадку необхідності перевірки дотримання суб’єктами владних повноважень гарантованих особі прав, зокрема наданих статтями 13, 23, 50, 54 Конституції України, у правовідносинах, пов’язаних із благоустроєм населених пунктів, плануванням та забудовою території, повинні застосовувати широке тлумачення поняття «охоронюваний інтерес». За загальним правилом, такий інтерес включає і захист права на безпечне для життя та здоров’я довкілля, створення умов для комфортного й безпечного проживання на території відповідного населеного пункту.
Постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 826/12131/17 (адміністративне провадження № К/9901/48487/21) – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/104360994.
