Держекоінспекція звернулася до суду з позовом до міського комунального підприємства (власник звалища твердих побутових відходів), в якому просила заборонити експлуатацію звалища твердих побутових відходів до усунення виявлених порушень.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що станом на час розгляду справи відповідач не усунув у повному обсязі порушення вимог законодавства з питань поводження з відходами, які призводять до забруднення навколишнього природного середовища відходами та становлять підвищену небезпеку для довкілля, а тому застосування заходів реагування в цьому випадку є необхідним та обґрунтованим.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач оскаржив їх до Верховного Суду. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначив, що його двічі притягнуто до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Підприємство частково вживало заходів, спрямованих на виконання припису, оформленого у спірних правовідносинах. Крім того, до відповідача застосовано заходи реагування поза межами строку, встановленого законом.
За результатами розгляду справи Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.
Суд констатував, що стягнення збитків, заподіяних порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, є видом майнової відповідальності учасника господарських відносин, а застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) у вигляді обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання – один із видів адміністративно-господарських санкцій. При цьому різними є й підстави для застосування таких видів відповідальності.
Отже, зазначені види відповідальності не належать до одного виду юридичної відповідальності. Немає підстав стверджувати й про те, що така відповідальність застосовується за одне й те саме правопорушення.
Стосовно доводів касаційної скарги про те, що суд першої інстанції застосував заходи реагування щодо підприємства поза межами строку, встановленого законом, колегія суддів зазначила, що якщо за результатами здійснення заходу державного нагляду (контролю) виявлено факти допущення суб’єктом господарювання в своїй діяльності порушень вимог природоохоронного законодавства, екологічних вимог, які є триваючими і створюють реальну загрозу для життя й здоров’я людей внаслідок забруднення довкілля, то встановлений у ст. 250 ГК України строк не може слугувати способом легалізації таких правопорушень і не повинен застосовуватися на шкоду суспільству щодо заходів відповідальності, які спрямовані на припинення (зупинення або обмеження) господарської діяльності, що загрожує життю і здоров’ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їхніх екологічних прав.
Встановленими в цій справі обставинами підтверджується, що станом на момент розгляду судом першої інстанції справи та ухвалення рішення про задоволення позову Держекоінспекції існували підстави вважати, що внаслідок допущених відповідачем порушень здійснюється неконтрольоване забруднення підземних та ґрунтових вод, що очевидно створювало загрозу для життя та здоров’я людей, а отже зумовлювало наявність підстав для застосування запропонованих контролюючим органом заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) у вигляді зупинення роботи (експлуатації) звалища твердих побутових відходів до повного усунення цих порушень, які є триваючими і не були усунуті суб’єктом господарювання.
Суд також критично оцінив аргументи відповідача, що ним вживаються заходи, спрямовані на виконання припису, оформленого в спірних правовідносинах, а також дії щодо усунення порушень вимог природоохоронного законодавства, оскільки, як встановив суд під час розгляду цієї справи і що підтверджується наявними в матеріалах доказами, дослідженими судами попередніх інстанцій, відповідач станом на момент розгляду і вирішення справи не здійснив повне виконання розпорядчого документа контролюючого органу і не усунув виявлених перевіркою порушень настільки, щоб це дозволяло стверджувати про усунення загрози життю та здоров’ю людей.
З огляду на те, що застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) у вигляді повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), виконання робіт, надання послуг обумовлюється виключно наявністю підстав, які свідчать про існування загрози для життя і здоров’я людей внаслідок забруднення довкілля, допоки така загроза не буде усунута суб’єктом господарювання в повному обсязі, застосування таких заходів є виправданим і обґрунтованим незалежно від часткового усунення порушень і виконання частини вимог припису контролюючого органу.
Постанова Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 340/2687/20 (адміністративне провадження № К/9901/33231/21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105667727.
