Скасувавши рішення місцевого суду, яким задоволено позов про визнання права власності на спірне нежитлове приміщення за позивачем, котрий повністю відчужив майно, а відтак втратив будь-які права на нього.

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу представника апелянта, подану на рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов до однієї з міських рад Рівненської області про визнання права власності на нежитлове приміщення.

Просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове — про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги, прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Суду відомо, що позивач придбав спірне нежитлове приміщення на біржових торгах.

½ будівлі позивач подарував, після чого обдарована продала ½ частину майна, а новий покупець подарував придбане майно в рівних частках двом особам, серед яких — апелянт у справі. Це підтверджується Договором дарування, що міститься в матеріалах справи.

У 2023 році первісний власник звернувся до суду з позовом про визнання права власності у зв’язку із втратою оригіналу біржового контракту купівлі-продажу нежитлового приміщення та неможливістю відновлення документа.

Саме на цій підставі суд попередньої інстанції безпідставно задовольнив позов, мотивуючи своє рішення положеннями ст. 392 Цивільного кодексу України, яка передбачає захист права власності, коли наявність суб’єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, зокрема, у разі неможливості одержати у відповідних органах правовстановлюючий документ на підтвердження права власності.

Рівненський апеляційний суд не погодився з такою мотивацією, тому скасував оскаржуване рішення як незаконне та необґрунтоване, оскільки воно порушує право власності апелянта на спірне майно, який не був залучений до участі у розгляді позову в суді першої інстанції і не мав можливості навести доводи про належність частини нежитлового приміщення на підставі Договору дарування йому, а не позивачеві.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі № 0917/443/2012 (провадження № 61-16055св19) вказано, що «право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов’язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках».

Наявні в матеріалах справи Договори дарування та Договори купівлі-продажу спірного майна, дозволили апеляційному суду прийти до висновку про те, що такі правочини підтверджують повне відчуження позивачем нежитлового приміщення, на яке колишній власник безпідставно заявив своє право.

Саме апелянт є власником частини спірного майна, а тому відсутні підстави для визнання права власності на це нерухоме майно за позивачем.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 21 травня 2024 року у справі № 568/1404/23 (провадження № 22-ц/4815/416/24).