Інститут позбавлення батьківських прав слід розглядати не лише як правову категорію, важливо розуміти його природу: що він собою являє, для чого потрібен та які наслідки спричинює. Про це сказав суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Павло Пархоменко під час круглого столу «Позбавлення батьківських прав на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України. Права батьків: "над" інтересами дитини чи "для" інтересів дитини».
«Позбавлення батьківських прав – це, безумовно, крайній захід. Цей інститут неприпустимо використовувати лише, наприклад, для того, щоб вивезти дитину за кордон, отримати матеріальну допомогу, якісь пільги чи преференції», – наголосив суддя.
Доповідач акцентував, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як втручання в право на повагу до сімейного життя, гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і суд має дослідити пропорційність та обґрунтованість такого втручання.
Важливо пам’ятати, що в разі втручання в приватне сімейне життя держава має позитивні обов’язки, які повинна виконати в інтересах дитини. Тобто вирішення справи про позбавлення батьківських прав – це не виключно приватна категорія спору між батьками, а питання інтересів дитини. Тут важливе значення мають соціальні послуги держави, робота служби у справах дітей та ін.
Павло Пархоменко зазначив, що виробити універсальний алгоритм для судді в таких випадках дуже складно, оскільки кожна справа індивідуальна, однак є певні орієнтири.
Наприклад, аналіз рішень ЄСПЛ у справах «Алхім проти Румунії» та «Савіни проти України» дає можливість побачити певний алгоритм поведінки держави. Зокрема, для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, суду попередньо необхідно провести серйозну роботу: дослідити, чи виконала держава свої позитивні обов’язки, як вона працювала із сім’єю або одним із батьків, чи вживались інші заходи для вирішення проблеми тощо.
Павло Пархоменко також акцентував, що розгляд справи про позбавлення батьківських прав та рішення, ухвалені за його результатами, мають особливості. Передусім у таких справах суд повинен застосовувати принцип забезпечення якнайкращих інтересів дитини й мотивувати застосування цього принципу у своєму рішенні.
Важливе значення має обґрунтування вимог позивача та заперечень відповідача. На позивача покладається тягар доказування наявності підстав для позбавлення батьківських прав. Водночас суддя звернув увагу на постанову КЦС ВС від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, у якій зроблено висновок, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо для того, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Суд зауважив, що мотиви такого заперечення можуть бути різними. Наприклад, це може бути пов’язано не з прагненням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати в майбутньому піклування від неї. Тому до уваги треба брати всі обставини конкретної справи.
Також Павло Пархоменко зауважив, що в судовому рішенні мають бути відображені такі елементи, як найкращі інтереси дитини, думка дитини й наслідки судового рішення для неї.
Захід організувала Національна асоціація адвокатів України за ініціативою Комітету НААУ з питань сімейного права.
