Законодавство України визначає, що кожна особа має повне право розпоряджатися своїм майном, в тому числі визначати осіб, які його успадкують.
Водночас Цивільним кодексом України (далі – Кодекс) передбачено, що незалежно від змісту заповіту, деякі найближчі родичі заповідача мають право на певну частку у його спадщині.
Згідно з Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, нотаріус при посвідченні заповіту зобов’язаний роз’яснити заповідачу зміст статті 1241 Кодексу про право на обов’язкову частку у спадщині. А при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус або посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, перевіряє коло осіб, які мають право на обов’язкову частку в спадщині (стаття 69 Закону України «Про нотаріат»).
Так, відповідно до статті 1241 Кодексу малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
Оскільки за частиною 1 статті 1260 Кодексу у разі спадкування за законом усиновлений та усиновлювач прирівнюються до родичів за походженням, а з кровними батьками усиновлений втрачає правовий зв’язок і не спадкує за законом після їхньої смерті (абзац перший частина 2 статті 1260 Кодексу), право на обов’язкову частку виникає також у осіб, які були усиновлені спадкодавцем на час відкриття спадщини, за умови їх малоліття, неповноліття або непрацездатності.
До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.
Зауважуємо, що спадщина, яка відкрилася на користь особи, яка має право обов’язкову частку у спадщині, не переходить до неї автоматично. Спадкоємець обов’язково має прийняти спадщину у визначений законодавством спосіб та у належні строки.
Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку.
Однак розмір обов’язкової частки може бути зменшений судом з урахуванням стосунків між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
У випадку, якщо інші спадкоємці проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку, вони мають право подати позов до суду.
Водночас спадкоємець може відмовитися від права на обов’язкову частку шляхом подання нотаріусу заяви про те, що він зі змістом заповіту ознайомлений та зміст статті 1241 Кодексу йому роз’яснено і він не претендує на одержання обов’язкової частки у спадщині.
Звертаємо увагу, що статтею 1224 Кодексу встановлено, що особу може бути усунено від права на спадкування за певних обставин.
Не мають права на спадкування:
- особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя;
- особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;
- батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку стосовно утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;
- одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу;
- за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
