Також право регресу у страховика з’являється в разі не повідомлення водієм забезпеченого транспортного засобу, який спричинив аварію, про виникнення страхового випадку у строки, передбачені пунктом 33.1.2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-ІV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ переглянув апеляційну скаргу, подану страховиком (позивачем у справі) на рішення місцевого суду, яким йому відмовлено у задоволенні позову про стягнення з відповідача суми сплаченого страхового відшкодування.
Апелянт просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове — про задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції задоволив апеляційній вимоги позивача та скасував рішення суду попередньої інстанції, оскільки вважає помилковою позицію суду, який, ухвалюючи рішення, як підставу для відмови у задоволенні позову вказав незрозумілу для всіх учасників судового розгляду ремонтну калькуляцію завданої транспортному засобові шкоди, а також відсутність доказів узгодження з потерпілою стороною розміру відшкодування, на що посилався позивач, як на підставу відсутності потреби у проведенні оцінки майна професійним оцінювачем.
Суду відомо, що між сторонами у справі укладений договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, на підставі якого застраховано цивільну відповідальність осіб, котрі на законних підставах керують забезпеченим автомобілем.
У лютому 2023 році в Острозькому районі за участі відповідача сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої механічних пошкоджень зазнали обидві іномарки, а відповідач залишив місце аварії.
Постановою місцевого суду відповідача було визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ст.ст. 124, 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Наступного дня після аварії представник позивача у присутності власниці пошкодженої автівки провів огляд та зафіксував пошкодження в акті огляду транспортного засобу, який долучений до матеріалів справи, як і платіжне доручення про страхове відшкодування, оскільки власниця звернулася до страховика водія, визнаного винним у ДТП, із відповідною заявою та отримала кошти.
У свою чергу, страховик звернувся до суду з позовом про стягнення зі страхувальника суми сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу.
Частиною 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України) встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є Закон України від 1 липня 2004 року № 1961-ІV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі у тексті — Закон № 1961-ІV). Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (ст. 2 Закон 1961-ІV).
Відповідно до п. 2.10 Правил дорожнього руху України у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов’язаний, зокрема, негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди, не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди.
Пунктом 33.3 ст. 33 Закону № 1961-ІV передбачено, що водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов’язані зберігати пошкоджене майно (т/з) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (т/з).
Відповідно до підпунктів в), ґ) пункту 38.1.1 ст. 38 Закону № 1961-ІV, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди та якщо він не повідомив страховика у строки, передбачені пунктом 33.1.2 Закону № 1961.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність якого застрахована за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов’язок з відшкодування, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Суду відомо, що позивач виконав свої зобов’язання за договором, укладеним із страхувальником: провів оцінку пошкоджень транспортного засобу, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та у визначені строки виплатив страхове відшкодування. В той час відповідач — водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив аварію, самовільно залишив місце події. Тому у позивача виникло право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Позивач надав суду платіжне доручення про виплату страхового відшкодування, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах від 25 липня 2018 року у справі № 922/4013/17, від 6 липня 2018 року у справі № 924/675/17, від 16 січня 2019 року у справі № 757/12728/15-ц.
Відповідач не надав суду жодних доказів на спростування розміру суми страхового відшкодування.
Клопотань про додатковий огляд страховою компанією пошкодженого автомобіля або ж призначення відповідних експертиз з метою оцінки завданих збитків внаслідок ДТП відповідач не заявляв.
Ураховуючи те, що місцевий суд неповно з’ясував фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового — про задоволення позову.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 5 грудня 2024 року у справі № 567/998/24 (провадження № 22-ц/4815/1349/24).
