Європейський суд з прав людини ухвалив важливе рішення у групі справ «Новая Газета та інші проти Росії» та 161 інша заява. У цих справах росія визнана винною у переслідуванні людей за критику російської армії та війни в Україні.
Так, після повномасштабного вторгнення рф в Україну у 2022 році російська влада ухвалила закони, які забороняли критику військових дій, називаючи це «дискредитацією армії» або поширенням «фейкових новин». Органи влади рф накладали адміністративні штрафи, увʼязнювали та виносили вироки особам, які висловлювали критичні погляди щодо військових дій росії в Україні.
Серед заявників були і троє громадян України. На запрошення ЄСПЛ та на підставі статті 36 (Участь третьої сторони) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), Уряд України вступив третьою стороною у цих справах.
У своїй позиції Уряд України наголосив, що з самого початку окупації Кримського півострову росією, її представники переслідували людей за погляди, які йшли врозріз із офіційною позицією рф. Переслідування заявників є частиною широкомасштабної та систематичної адміністративної практики росії, спрямованої проти осіб, які критикують офіційну політику рф, висловлюють проукраїнські погляди та засуджують агресію росії на території України.
Ця адміністративна практика підтверджується не лише численними доповідями міжнародних спостерігачів, а й практикою самого ЄСПЛ щодо Криму та щодо подій на території рф, зокрема в контексті свободи слова та вираження поглядів.
«У справі ми підкреслювали, що ситуація значно погіршилася після початку повномасштабного вторгнення рф, оскільки особи, які висловлюють свою позицію проти війни та агресії росії проти Україні, постійно зазнавали переслідувань і фізичного насильства за заяви, які росія трактує як «дискредитацію російської армії», - зазначила Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Маргарита Сокоренко.
У своєму рішенні ЄСПЛ одноголосно визнав порушення рф статті 10 (Свобода вираження поглядів) Конвенції та встановив, що обмеження, які російський уряд запроваджує на висвітлення війни в Україні, є спробою придушити будь-яку критику, а не є боротьбою із реальною загрозою національній безпеці.
ЄСПЛ зазначив, що аргументи, які наводили російські органи для виправдання втручання в свободу вираження поглядів заявників, були необґрунтованими та недостатніми. Тому вжиті владою рф заходи були непропорційними до будь-яких легітимних цілей і не були необхідними в демократичному суспільстві. Натомість існування такої кількості подібних справ свідчить про те, що вони були частиною ширшої кампанії з придушення інакодумства щодо військових дій в Україні.
По суті, росія та її суди переслідували людей за будь-які вислови, що суперечили офіційним наративам рф. Вони вважали просте використання терміну «війна», а не «спеціальна військова операція» по відношенню до подій на території України небезпечним без урахування тексту чи контексту виражених поглядів. Суди не намагалися встановити чи заявники поширювали достовірну інформацію щодо воєнних злочинів рф, а просто заперечували її, покладаючись на позиції, висловлені високопосадовцями рф.
Національні суди не зважали та не врахували існуючий широкий суспільний інтерес і важливість ситуації, яка стосуються великого збройного конфлікту з надзвичайно серйозними наслідками для європейської та світової безпеки та можливих воєнних злочинів. Також вони не звернули увагу на сатиристичні та спеціально контраверсійні форми висловлювань та порівнянь, які, навіть якщо і можуть вважатися образливими для когось, сприяли дискусії у важливому питанні для громадськості та були спрямовані на висвітлення природи конфлікту.
Окремо у своєму рішенні ЄСПЛ наголосив на справах заявників, які були засуджені «судами» на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополь. Посилаючись на рішення у міждержавній справі «Україна проти Росії (щодо Криму)» за заявами №№ 20958/14 та 38334/18, ЄСПЛ наголосив, що застосування російського законодавства в Криму суперечить Конвенції, російське законодавство у цьому випадку не може вважатися «законом» у розумінні та для цілей Конвенції, а тому і втручання у права заявників, яке спричинило їх «засудження» на основі російського законодавства не може вважатися «законним» у розумінні Конвенції.
Детально з зазначеним рішенням можна ознайомитися англійською мовою за посиланням: https://hudoc.echr.coe.int/?i=001-241738.
