Що відбувається із земельною ділянкою, якщо розташований на ній будинок зазначений у заповіті, а ділянка – ні? Чому важливий момент виникнення права власності на майно у спадкодавця? Чи можна успадкувати майно, яке спадкодавець не оформив як спадщину за свого життя? Що робити, коли заповіт зареєстрований у Спадковому реєстрі вже після смерті заповідача? На ці та інші запитання відповіла суддя-спікерка Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак на прикладі судової практики під час вебінару «Державна реєстрація і спадкування: взаємодія і правове значення».
Ольга Ступак розповіла про деякі справи, які надійшли на розгляд Великої Палати ВС та в яких порушені дотичні до теми заходу питання. Зокрема, ВП ВС уже прийняла до розгляду справу, в якій повинна відповісти на питання, чи можливо оскаржити (чи є такий спосіб захисту ефективним) наказ Міністерства юстиції України, яким затверджено рішення Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (антирейдерської комісії). Йдеться про те, що за усталеним підходом ВС державний реєстратор чи нотаріус, який виконує відповідні функції, не є учасниками матеріально-правових відносин та не можуть залучатися до відповідних спорів у ролі відповідачів. Тож за цією логікою, на думку колегії суддів КЦС ВС, Міністерство юстиції України в цьому випадку також не може бути відповідачем. Отже, Великій Палаті ВС ще належить розв’язати це правове питання.
Також доповідачка зауважила, що законодавець запровадив підхід, відповідно до якого державна реєстрація підтверджує визнання належності відповідного права. Тобто з державною реєстрацією пов’язаний момент виникнення права власності на об’єкт нерухомого майна. Для спадкових відносин це дуже важливо, нотаріус має перевіряти підстави набуття майна, яке може входити або не входити до спадкової маси. При цьому підстави та процедури набуття майна спадкодавцем необхідно оцінювати на момент, коли воно набувалося. Тут варто звертати увагу, що до 1 січня 2013 року не було реєстру речових прав, натомість реєструвалися правочини щодо майна.
Ще одна проблема у сфері спадкування виникає тоді, коли спадкоємець прийняв спадщину, але не оформив її. Перебування спадкового майна в такому стані може тривати довго, аж поки не помре сам спадкоємець і відповідне майно спадкуватиме наступний спадкоємець. Тож процес державної реєстрації прав на об’єкти нерухомості ще більше ускладнюється.
Крім того, іноді спадкоємці, реалізуючи своє право на прийняття спадщини, дізнаються, що є якісь угоди, ніби укладені спадкодавцем за життя, які дозволили вибуття майна зі спадкової маси. Це породжує додаткові судові процеси.
Розповідаючи про судову практику щодо відповідної категорії спорів, Ольга Ступак звернула увагу на постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 16 березня 2020 року у справі № 675/2372/16-ц. У цій справі успадковувався будинок, однак у заповіті нічого не було вказано про земельну ділянку, тож виник спір щодо неї. ОП КЦС ВС зазначила, що норми статей 377 ЦК України, 120 ЗК України встановлюють єдність юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель і споруд. Тому до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом. У разі переходу права власності на об’єкт нерухомості в порядку спадкування право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об’єкти.
За обставинами іншої справи (постанова ОП КЦС ВС від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21) спадкоємець прийняв обов’язкову частку у спадщині, однак не оформив її за життя. Виникло питання щодо можливості спадкування відповідної частки наступним спадкоємцем. Суд зробив висновок, що право на обов’язкову частку внаслідок прийняття спадщини обов’язковим спадкоємцем трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню. ЦК України не містить обмежень чи заборон на спадкування такого права за відсутності його оформлення. Причому не важливо, чи йдеться саме про обов’язкову частку у спадщині. Натомість важливо, щоб спадщина була прийнята, хоч і не оформлена.
Доповідачка звернула увагу на постанову КЦС ВС від 5 березня 2020 року у справі № 495/9579/16-ц, яка стосується виникнення права власності на земельну ділянку у спадкоємця. Позивач і відповідачка отримали свідоцтва про спадкування по 1/2 земельної ділянки. Між ними виник спір щодо визначення в натурі часток, що належать кожному з них. КЦС ВС зробив висновок, що відкриття спадщини не породжує право власності особи на майно, адже громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини, а не на підставі її відкриття. Тобто позивач не набув статусу землекористувача, і, як наслідок, не отримав право користування земельною ділянкою.
У постанові від 16 квітня 2024 року у справі № 676/3651/20 КЦС ВС вказав, що співвласник приватизованої квартири має право заповісти належну йому частку у праві спільної сумісної власності на квартиру. У разі смерті співвласника приватизованої квартири частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.
А в постанові КЦС ВС від 22 травня 2023 року у справі № 521/8998/13-ц зроблено висновок, що обов’язок власника квартири, набутої як спадщина, оплачувати житлово-комунальні послуги виникає з моменту прийняття спадщини, а не з моменту отримання свідоцтва про право на спадщину та реєстрації права власності.
Також Ольга Ступак присвятила увагу питанню застосування Спадкового реєстру в судовій практиці. За обставинами однієї зі справ (постанова КЦС ВС від 4 грудня 2024 року у справі № 545/2253/22) секретар сільської ради помилково внесла в реєстр відомості про існування нового заповіту. Суд урахував, що всі учасники справи не заперечували наявність такої помилки, вона підлягає виправленню посадовими особами правонаступника прав та обов’язків вказаної сільської ради без необхідності встановлення вини в діях її працівників. Доповідачка зауважила, що помилки в Спадковому реєстрі пов’язані частіше з діяльністю не нотаріусів, а інших осіб, яким надано право вчиняти нотаріальні дії.
У постанові КЦС ВС від 25 січня 2023 року в справі № 754/3162/21 наведено висновок, що внесення даних до Спадкового реєстру – це технічна дія, яка не залежить від волі спадкодавця. За обставинами справи реєстрація заповіту була здійснена вже після смерті заповідача. Але суд указав, що заповіт був посвідчений нотаріусом за життя спадкодавця. А в постанові від 17 листопада 2021 року у справі № 755/8776/18 КЦС ВС зазначив, що несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для оспорюваності заповіту. «Тому всі невиконання умовно технічних функцій судова практика тлумачить як такі, що не впливають на волю заповідача чи спадкоємців», – сказала Ольга Ступак.
Презентація Ольги Ступак – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_derg_reestr_prav_14_2025.pdf.
Вебінар «Державна реєстрація і спадкування: взаємодія і правове значення» організовано ГО «Цивілістична платформа».
