Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат проаналізував конструкції, за допомогою яких учасники сімейних відносин намагаються зловживати правами та якими користуються учасники обороту, щоб створити «сімейні» відносини для уникнення виконання зобов’язань, на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції пам’яті І. В. Жилінкової «Актуальні проблеми сімейного права».
На думку Василя Крата, ми живемо в парадигмі радянського розуміння опіки і піклування. І лише внесенням точкових чи фрагментарних змін до СК України, ЦК України проблематику вирішити неможливо. Якщо вносити зміни до законодавства, треба думати глобально про зміну розуміння парадигми опіки і піклування. В такій ситуації при розгляді справ відповідної категорії судам доводиться шукати інструментарій за допомогою застосування аналогії права чи закону.
Суддя поділив виступ на два блоки: перший присвячений конструкціям, які використовують учасники обороту на шкоду іншому з подружжя чи дитині; другий – конструкціям, які використовуються на шкоду кредиторам та іншим учасникам обороту.
Одним із проявів зловживань є використання правомірного цивільно-правового інструментарію всупереч призначенню. КЦС ВС неодноразово звертав увагу на протиправність таких дій. Зокрема, у постанові від 3 червня 2024 року у справі № 31-2401/23 суд зазначив, що учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), тобто з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів.
Також у цій постанові КЦС ВС акцентував, що коли пов’язані чи афілійовані особи, наприклад родичі, ініціюють третейський розгляд для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), формування пасиву (боргів), виключення певного майна з поділу на час виникнення (існування) спору (спорів) про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), такі учасники третейського розгляду діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно другого із подружжя (жінки або чоловіка, які проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі).
Доповідач зазначив, що застосування конструкції доброї совісті можливе і в інших аспектах. У постанові Об’єднаної палати КЦС ВС від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 розглянуто питання, чи враховується заборгованість зі сплати аліментів на дитину при поділі майна подружжя. Суд зробив висновок, що законодавець на рівні СК України (ч. 2 ст. 70 Кодексу) передбачив орієнтовний перелік негативних обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім’ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов’язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки – зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.
Суддя звернув увагу на постанову КЦС ВС від 9 квітня 2025 року у справі № 759/18856/19. За висновками суду, якщо пов’язані чи афілійовані особи, наприклад родичі (мати і син), вчиняють нотаріально посвідчений договір дарування земельної ділянки у 2008 році, що містить запевнення дарувальника (мати) про те, що земельна ділянка вільна від забудов, та про огляд земельної ділянки обдаровуваним (син, який на час укладення договору дарування перебував у шлюбі), під час спору у 2019 році між подружжям про поділ майна з метою виключення садового будинку, який розташовується на земельній ділянці, з поділу, стверджують про його будівництво у 2006 році, то очевидно, що це суперечить їхній попередній поведінці й дарувальник (мати, третя особа) та обдаровуваний (син, відповідач) діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно другого з подружжя.
Досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, у яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Таку ситуацію розглянуто в постанові КЦС ВС від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17. У ній вказано, що використання таким чином договору позики очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим.
У другій частині виступу Василь Крат зазначив, що є багато випадків, коли учасники обороту намагаються використати той чи інший інструментарій, дотичний до сімейного права, для того, щоб не виконувати судове рішення, вивести майно з-під арешту, не сплачувати борг тощо.
Він звернув увагу на постанову КЦС ВС від 4 серпня 2022 року у справі № 607/5148/20. В касаційній скарзі заявник посилався на те, що в Україні існує звичай, за яким, як правило, родичі для приховування майна від інших осіб укладають між собою удавані правочини. Касаційний суд вказав, що тлумачення ч. 2 ст. 7 ЦК України з урахуванням принципу розумності свідчить, що законодавець встановив обмеження в застосуванні звичаю, який суперечить договору або актам цивільного законодавства. Тобто не допускається існування звичаю проти закону (contra legem). Укладення удаваного правочину не може бути кваліфіковане як усталене правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, оскільки має детальну правову регламентацію в нормах ЦК України (ст. 235 Кодексу).
У постанові КЦС ВС від 6 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц розглянуто питання фраудаторного поділу майна. Суд зазначив, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Подібний висновок був зроблений і в постанові ОП КЦС ВС від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц.
У постанові КЦС ВС від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19 зроблено висновок, що учасники цивільних відносин (подружжя, яке перебувало в розірваному шлюбі на підставі заочного рішення 2011 року) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (позов про визнання права на частку та звільнення майна з-під арешту за умови скасування заочного рішення 2011 року, закриття провадження у справі про розірвання шлюбу після пред’явлення позову в цій справі) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Також Василь Крат навів практику КЦС ВС щодо ініціювання спору про поділ спільного майна подружжя для невиконання публічних обов’язків, звільнення майна з-під арешту, невиконання обов’язків перед кредитором, допустимості кваліфікації шлюбного договору як фраудаторного правочину та ін.
Презентація Василя Крата – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_Zlovgivan_sim_sfera.pdf
Конференцію організували Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, НАПрН України та ГО «Цивілістична платформа».
