Інколи життя складається так, що питання встановлення батьківства виходить за межі однієї країни – коли батьки або дитина мають різне громадянство чи проживають за кордоном. У таких ситуаціях важливо розуміти, як між Україною та іноземними державами застосовуються міжнародні договори, норми яких містять положення про юрисдикцію та право, що застосовується, при встановленні чи оспорюванні батьківства.
Спеціальний міжнародний договір про співробітництво у справах про встановлення батьківства відсутній.
У разі відсутності міжнародного договору у цій сфері підлягають застосовуванню норми Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі – Закон).
Відповідно до статті 65 Закону встановлення та оскарження батьківства визначається особистим законом дитини на момент її народження, тобто законодавством держави, громадянином якої є дитина. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв’язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю.
Згідно зі статтею 76 Закону суди України мають право розглядати справи про встановлення батьківства у випадках, якщо позивач у справі має місце проживання в Україні.
Якщо між Україною та іноземною державою укладено двосторонній договір, який містить положення про юрисдикцію та право, що застосовується, при встановленні чи оспорюванні батьківства, то застосовуються положення цього договору.
Наприклад, за статтею 32 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах при встановленні чи оспорюванні батьківства застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянство якої дитина набула при народженні. Якщо громадянство дитини не встановлено, діє законодавство тієї держави, на території якої дитина проживає або перебуває. Компетентними органами у таких справах є органи юстиції держави, на території якої дитина проживає або перебуває.
Згідно зі статтею 81 Закону в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин. Такі рішення визнаються та виконуються в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародним договором України або за принципом взаємності у відносинах з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.
Клопотання про визнання і виконання рішення іноземного суду може бути подано зацікавленою особою або уповноваженим нею представником безпосередньо до суду України або до іноземного суду, який розглянув справу і ухвалив рішення у першій інстанції і який надсилає іноземне клопотання на розгляд компетентного суду України через Мін'юст (якщо це передбачено міжнародним договором).
Перелік документів, що мають додаватися до клопотання, визначається у відповідному міжнародному договорі України, на підставі якого звертається особа. Якщо договір не встановлює такого переліку, а також за відсутності міжнародного договору застосовується стаття 472 Цивільного процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
Якщо документи відповідають вимогам законодавства України (міжнародному договору та Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України №1092/5/54 від 27.06.2008), Мін’юст передає їх до суду України за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника чи його майна. Розгляд іноземного клопотання здійснюється згідно з Цивільним процесуальним кодексом України.
Дійсність документів, складених іноземними компетентними органами (копія рішення та офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили), має бути підтверджена шляхом їх консульської легалізації, якщо держава походження документів не є Стороною Конвенції про скасування вимоги легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, або шляхом засвідчення апостилем. У деяких випадках додаткове засвідчення документів не вимагається (роз’яснення Мін’юсту).
У задоволенні клопотання про визнання іноземного судового рішення може бути відмовлено з підстав, визначених у статті 462 Кодексу.
Рішення українського суду про встановлення батьківства також може бути визнано на території іноземної держави. Порядок звернення і перелік документів, необхідних для цього, визначається законодавством іноземної держави.
Інформація станом на 21.03.2025
