Такого висновку дійшов Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду за результатом розгляду справи № 157/1664/22.
У цьому кримінальному провадженні слідчий суддя скасував арешт майна, накладений на бурштин, і надав дозвіл ДУ «Державне сховище дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України» на реалізацію вказаного каміння бурштину. Апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника власника майна, оскільки вона не підлягає оскарженню в апеляційному порядку з огляду на положення ст. 309 КПК України. У касаційній скарзі адвокат зазначає, що ухвала слідчого судді про надання дозволу на реалізацію вилученого в особи майна є незаконною, оскільки постановлена за наслідками розгляду клопотання, поданого поза межами компетенції сторони обвинувачення, а ухвалення вказаного рішення не віднесено законодавцем до компетенції слідчого судді, тому вона може бути оскаржена.
Скасовуючи ухвалу апеляційного суду і призначаючи новий розгляд у суді апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що за приписами частин 4, 5 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їхньої вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з подальшим повним відшкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Положення статей 3, 21 Конституції України у системному зв’язку з частинами 4, 5 ст. 41, статей 8, 55, 129 Основного Закону при постановленні слідчим суддею ухвали про надання дозволу на передачу майна (речових доказів) на реалізацію у кримінальному провадженні, де особі не повідомлено про підозру, гарантують особі, інтересів якої стосується таке рішення, право на судовий захист, у тому числі можливість оскарження в апеляційному порядку вказаного способу припинення її конституційного права на недоторканність права власності.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що положення ст. 309 КПК України щодо неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про передачу майна (речових доказів) для реалізації, постановленої на підставі п. 2 ч. 6 ст. 100 КПК України в кримінальному провадженні, де жодній особі не повідомлено про підозру, не узгоджуються з положеннями ч. 5 ст. 9 КПК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не гарантують особі ефективної реалізації її конституційного права на судовий захист, не відповідають критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), не забезпечують справедливого балансу інтересів особи та суспільства, а тому суперечать вимогам статей 1, 3, 8, 21, частин 4, 5 ст. 41, статей 55, 129 Конституції України, які в цьому кримінальному провадженні Суд застосовує як норми прямої дії.
У питаннях такої ваги, як припинення права власності на підставі ухвали слідчого судді, постановленої відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 100 КПК України, необхідним є додатковий завчасний контроль, а не контроль ex-poste, можливість якого наставатиме тоді, коли повернення майна вже є неможливим, а його наслідком може бути лише відшкодування. Неможливість оскарження особою в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про передачу майна для реалізації створює умови, за яких помилкове рішення слідчого судді, чинне протягом тривалого часу, може призвести до тяжких невідворотних наслідків для особи у вигляді безпідставного припинення її конституційного права власності.
Постанова ККС ВС від 27 березня 2025 року у справі № 157/1664/22 (провадження № 51-166км25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/126153460.
