Питання строків тісно пов'язане з принципом правової визначеності, який є невід'ємною складовою принципу верховенства права.
Згідно з частиною першою статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), процесуальні строки — це встановлені законом або судом строки, у межах яких учасники процесу можуть здійснювати відповідні процесуальні дії. Вихід за межі цих строків, якщо інше не передбачено законом, унеможливлює вчинення певних дій у процесі.
Аналізуючи визначення процесуальних строків в адміністративному судочинстві, можна виокремити такі основні характеристики:
• одиницею виміру є певний період часу — години, дні, місяці або роки, або ж подія, яка має обов’язково настати (ч. 2 ст. 118 КАС України);
• строки можуть визначатися безпосередньо законом або встановлюватися судом у межах, передбачених законом;
• вони мають чітко визначені часові межі початок і закінчення. Лише в межах цих строків (якщо не йдеться про поважні причини пропуску) допускається вчинення процесуальних дій, реалізація суб’єктивного права чи виконання обов’язку. Іноді строк є фіксованим моментом часу, з настанням якого пов’язується виникнення певних юридичних наслідків.
Основними інститутами КАС України, які пов'язані з процесуальними строками, є:
• поновлення або продовження строків;
• зупинення провадження у справі;
• повернення (відмова у прийнятті) адміністративного позову, апеляційної чи касаційної скарги або іншого процесуального документа;
• залишення адміністративного позову без руху;
• залишення без розгляду (відмова у відкритті провадження) позову, апеляційної чи касаційної скарги;
• визначення поважності чи неповажності причин пропуску строків;
• дотримання розумних строків.
Практичне значення процесуальних строків полягає у тих правових наслідках, які настають у разі їх пропуску.
Аналіз положень КАС України свідчить, що в окремих випадках пропуск строку може призвести до втрати чи припинення суб’єктивного права учасника справи. Зокрема, до таких наслідків належать:
Повернення:
- позовної заяви (ст. 123);
- зустрічної позовної заяви (ст. 178);
- клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного провадження (ст. 259);
- заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ст. 366).
Залишення позову без розгляду:
- у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду (ст. 123);
- у випадку неусунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом (ч. 15 ст. 171).
Залишення без розгляду:
- клопотань і заяв, поданих після закриття підготовчого засідання, крім випадків, коли вони стосуються доказів, поданих після його завершення (ч. 4 ст. 180);
- заяв і клопотань, які без поважних причин не були подані в підготовчому провадженні або в іншому, визначеному судом строку (ч. 2 ст. 204).
Повернення або залишення без розгляду заяви (зокрема, позовної, апеляційної чи касаційної скарги), поданої після спливу встановленого строку (крім випадків його поновлення або продовження), фактично позбавляє учасника справи можливості реалізувати своє процесуальне право.
Серйозність таких наслідків зумовлена тією метою, заради якої законодавець і встановлює відповідні строки.
Водночас правило щодо автоматичного застосування наслідків пропуску строку не має абсолютного характеру. Це підтверджують положення КАС України, які передбачають:
• право на повторне звернення до суду — у разі повернення позовної заяви (ч. 8 ст. 169);
• право на повторне звернення після усунення підстав, через які позов залишено без розгляду (ч. 4 ст. 240).
Крім того, відповідно до статті 121 КАС України, суд може поновити пропущений процесуальний строк, якщо визнає причини пропуску поважними (крім випадків, коли поновлення прямо заборонено законом). Також суд має право продовжити строк, якщо відповідне клопотання подано до його закінчення, або за власною ініціативою.
Юридична природа процесуальних строків в адміністративному судочинстві полягає в тому, що вони:
- є фундаментальною правовою категорією, з якою пов’язуються юридичні наслідки;
- мають практичне значення для реалізації принципів правової визначеності, рівності та процесуальної дисципліни;
- забезпечують своєчасний судовий захист прав і законних інтересів осіб у публічно-правових спорах.
