У Хмельницькій області жінка звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 2,9722 га, укладеного з її сином. Позивачка зазначила, що через похилий вік неправильно зрозуміла правову природу договору та насправді не мала наміру передавати землю у дар синові.
За її словами, після укладення угоди син не виконував обіцяного догляду. Натомість нею опікується донька, тому земельну ділянку вона хоче подарувати їй.
Городоцький районний суд Хмельницької області у задоволенні позовної заяви відмовив. Зазначив, що спірний договір дарування укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений й доказів того, що позивачка не розуміла своїх дій та правових наслідків, немає.
Не погодившись із цим рішенням, жінка звернулася до Хмельницького апеляційного суду. Однак колегія суддів підтримала висновки суду першої інстанції.
У ході розгляду справи позивачка визнала, що усвідомлювала факт дарування обох земельних ділянок синові. Змінила свою думку після того, як про договір дізналася донька. Жінка вирішила, що було б справедливо поділити землю між дітьми.
Апеляційний суд зазначив, що за Цивільним кодексом України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, суд може визнати такий правочин недійсним. Проте у матеріалах справи доказів такої помилки немає.
Суд зауважив, що переоцінка наслідків правочину після його вчинення або зміна взаємовідносин між сторонами не є підставами для визнання договору недійсним. Поведінка позивачки, на думку суду, порушує принцип добросовісності, зокрема заборону суперечливої поведінки, і є недопустимою.
Тож апеляційний суд залишив без задоволення її апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду – без змін.
З постановою апеляційного суду у справі № 672/62/25 можна ознайомитися у ЄДРСР.
