Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану представницею позивача на рішення місцевого суду, яким її довірителеві відмовлено у задоволенні позову, поданого до синів, про стягнення з них аліментів на утримання непрацездатного батька та додаткових витрат на лікування.
Оскаржуваним рішенням зустрічний позов сина до батька задоволено та звільнено позивача за зустрічним позовом від обов’язку на його утримання.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представниці позивача за первісним позовом, виходячи з наступного.
Суду відомо, що позивач за первісним позовом є особою з інвалідністю та через захворювання є безробітним, оскільки не може належно виконувати трудові обов’язки.
Він отримує пенсію з інвалідності та потребує постійного медичного спостереження, стаціонарного й санаторно-курортного лікування, проведення інших процедур для підтримання здоров’я.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги (ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України (далі у тексті — СК України)).
Дочка, син, крім сплати аліментів, зобов’язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою або немічністю (ч.1 ст. 203 СК України).
При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов’язок повнолітніх дітей, виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов’язку утримувати матір, батька та обов’язку брати участь у додаткових витратах можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків, що передбачено ч. 1 ст. 204 СК України. Моментом виникнення обов’язку утримувати своїх батьків є наявність усіх перерахованих умов.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач є особою з інвалідністю безтерміново й отримує пенсію з інвалідності, розмір якої хоча і є більшим від прожиткового мінімуму, однак, враховуючи його хронічні захворювання, не забезпечує усіх потреб, пов’язаних зі станом здоров’я.
Батьки позивача є пенсіонерами, інших дітей він не має, батьківських прав відносно них не позбавлявся.
Обставин, які б слугували підставами для звільнення синів позивача за первісним позовом від обов’язку утримувати батька апеляційний суд не встановив.
Наявність між батьками судового спору щодо аліментів на утримання дітей, у розумінні ст. 204 СК України, не свідчить про ухилення позивачем від виконання своїх батьківських обов’язків.
Більше того, станом на час подання цього позову у позивача відсутня заборгованість зі сплати аліментів на утримання синів, а коли вона була наявна, то її сукупний розмір не перевищував суму платежів за три роки.
За таких обставин, відповідачі за первісним позовом зобов’язані утримувати свого батька у відповідності до положень ч. 1 ст. 202 СК України.
На це суд попередньої інстанції не звернув належної уваги.
У зв’язку з цим висновок місцевого суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідачів аліментів на утримання непрацездатного батька, є помилковим.
Визначаючи розмір аліментів — по 1/8 частині з усіх видів їх заробітку (доходу) щомісячно і довічно — колегія суддів врахувала встановлені у справі обставини, матеріальне та сімейне становище позивача, вид і розмір його доходу, непрацездатність та його потребу у матеріальній допомозі щодо забезпечення достатнього життєвого рівня й необхідних умов для існування, отримання вчасної медичної допомоги, інших витрат, які не покриваються отримуваною ним пенсією.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачі не можуть надавати матеріальну допомогу батькові, матеріали справи не містять.
Разом з тим, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідачів додаткових витрат, пов’язаних із необхідністю лікування, оскільки у матеріалах справи відсутні відомості про їх дохід.
Суд апеляційної інстанції постановив відмовити у задоволенні позову відповідачів про їх звільнення від обов’язку утримувати непрацездатного батька.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року у справі № 569/5826/23 (провадження № 22-ц/4815/996/25).
