Вимога про внесення на депозит суду вартості земельної ділянки при поданні позову про її витребування на користь держави може бути застосована лише після встановлення судом добросовісності набувача такої ділянки. Обов'язок внесення коштів на депозитний рахунок суду не може бути підставою для залишення позову без розгляду на стадії підготовчого провадження, оскільки статус відповідача як добросовісного набувача має бути встановлений за результатами розгляду справи по суті.
У справі, що переглядалася, прокурор звернувся до суду з позовом до відповідачки про витребування на користь держави земельної ділянки, що належить їй на праві власності.
Ухвалою міського суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції встановив недоліки позовної заяви, які перешкоджали судочинству, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 390 ЦК України умовою вирішення цього спору є попереднє внесення прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про залишення позовної заяви без руху з наданням строку для усунення вказаних в ухвалі недоліків, зокрема шляхом: долучення доказів, що підтверджують ринкову вартість спірної земельної ділянки, а також внесення прокурором або районною державною адміністрацією, в інтересах якої поданий позов, грошових коштів на депозитний рахунок.
Прокурор подав додаткові пояснення у справі, в яких, заперечуючи наявність недоліків позовної заяви, просив суд продовжити розгляд справи по суті з огляду на те, що положення Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який набрав чинності 9 квітня 2025 року, у частині умов та порядку компенсації органом державної влади або місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна не застосовується до спірних правовідносин, оскільки прокурор стверджує про недобросовісність відповідачки при набутті у власність спірної земельної ділянки.
Подані прокурором додаткові пояснення у справі суд розцінив як фактичну незгоду з підставами залишення позовної заяви без руху й зазначив, що норми чинного цивільного процесуального законодавства не наділяють суд повноваженнями щодо продовження розгляду справи у разі невиконання позивачем ухвали суду про залишення позову без руху. З урахуванням викладеного, а також предмета позову та підстави заявлених позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про залишення позовної заяви без розгляду.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив без змін увалу міського суду про залишення без розгляду позову прокурора.
Скасовуючи оскаржувані прокурором судові рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробив такі правові висновки.
КЦС ВС зазначив, що суди не врахували, що справа не стосується питання про зворотну дію закону в часі. За змістом п. 2 розд. ІІ згаданого вище Закону України положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, у яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна в добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом. Ці положення Закону мають зворотну дію і в частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності зазначеним Законом, а також нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Обов’язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права.
Вимоги ч. 5 ст. 390 ЦК України щодо обов'язку попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду поширюються лише на випадки витребування майна у добросовісного набувача. У разі подання позову про витребування майна в недобросовісного набувача ці положення не підлягають застосуванню.
КЦС ВС зазначив, що питання про добросовісність / недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування ч. 5 ст. 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє в задоволенні позову на підставі ч. 5 ст. 390 ЦК України, якщо позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду.
Тобто питання про добросовісність / недобросовісність набувача може бути вирішене судом лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення, а тому залишення позову без розгляду з підстав невнесення вартості майна на депозитний рахунок суду є неправомірним, якщо позивач обґрунтовує свої вимоги саме недобросовісністю набувача.
З огляду на викладене КЦС ВС виснував, що суди зробили неправильний висновок про залишення позову без розгляду, у зв’язку з чим скасував ухваленні у справі судові рішення та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова КЦС ВС від 1 грудня 2025 року у справі № 354/419/25 (провадження № 61-11906св25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/132278911.
