Хмельницький апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову настоятеля храму, який просив усунути перешкоди в користуванні культовими й господарськими будівлями та скасувати рішення державного реєстратора щодо зміни відомостей про право власності на це майно. Апеляційний суд дійшов висновку, що його права як фізичної особи у спірних правовідносинах не порушені.
Звертаючись до суду, позивач пояснив, що він є настоятелем Свято-Успенського храму Летичівського благочиння УПЦ та відповідної релігійної громади, створеної у 1991 році.
У 2012 році на підставі рішення виконкому Летичівська селищна рада видала релігійній громаді свідоцтва про право власності на будівлю храму, службовий житловий будинок та сторожку й зареєструвала за нею право власності на це майно.
У травні 2024 року державний реєстратор вніс зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зазначивши власником нерухомості Релігійну організацію «Релігійна громада Свято-Успенського храму смт Летичів Хмельницького району Хмельницької області Єпархії Православної Церкви України».
На думку позивача, такі дії неправомірні та створюють йому перешкоди у користуванні храмом, у зв’язку з чим він просив суд скасувати відповідні реєстраційні рішення й усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном.
Летичівський районний суд Хмельницької області задовольнив позов.
Відповідач у справі – Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Успенського храму смт Летичів Хмельницького району Хмельницької області Єпархії Православної Церкви України» – оскаржила рішення і просила відмовити у позові.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у 2023 році Релігійна громада Свято-Успенського храму селища Летичів перейшла під канонічне підпорядкування Управління Хмельницької єпархії Православної церкви України й змінила свою назву. Тому державний реєстратор законно й на підставі належних документів вніс відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Релігійна громада зауважила, що саме вона є законним власником будівель храму, сторожки та службового житлового будинку, а тому суб`єктне право чи охоронюваний інтерес настоятеля не порушені.
Апеляційний суд погодився з цими доводами. Суд установив, що спірне нерухоме майно перебуває у власності релігійної громади, а земельна ділянка є комунальною власністю та надана цій громаді у постійне користування.
«Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів набуття позивачем як фізичною особою речового права на будівлю храму та будівлю сторожки. Також у справі відсутні достатні та об`єктивні дані про те, що Релігійна громада чинить йому перешкоди у користуванні переданим йому в оренду службовим житловим будинком, а також земельною ділянкою, на якій розташований цей будинок», – йдеться у постанові апеляційного суду.
З повним текстом постанови у справі № 678/897/24 можна ознайомитися у ЄДРСР.
