Трансформація розуміння прав людини у воєнний час, межі справедливості та безпеки в умовах безпрецедентних загроз, баланс між захистом прав людини і потребою в гарантуванні національної безпеки. Про це говорили під час діалогу «Права людини та справедливість у воєнний час», організованого Аспен Інститутом Київ у партнерстві з Верховним Судом, Програмою підтримки ОБСЄ для України в межах реалізації проєкту «Суспільний договір для України» і NED (National Endowment for Democracy).
Учасниками розмови стали Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко, судді Верховного Суду Володимир Кравчук, Наталія Сакара, Ольга Ступак, Олександра Яновська, суддя Конституційного Суду України Василь Лемак, Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Маргарита Сокоренко й представники органів виконавчої влади, правоохоронних органів, правничої спільноти, бізнесу, медіа, академічного середовища та громадянського суспільства. Діалог модерували Директор програмного розвитку Аспен Інституту Київ Денис Полтавець і професор кафедри міжнародного цивільного та комерційного права Державного торговельно-економічного університету Михайло Шумило.
Відкриваючи захід, Виконавча директорка Аспен Інституту Київ Юлія Тичківська зауважила, що в сучасних реаліях немає простих відповідей на питання щодо дотримання балансу між захистом прав людини й забезпеченням національної безпеки, адже війна зруйнувала звичний лад. Дякуючи партнерам за сприяння в проведенні діалогу й участь у дискусії, спікерка наголосила: Аспен – платформа для обміну різними думками з метою досягнення порозуміння, що й уможливлює розбудову демократичного суспільства.
Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко зауважив, що Україна із самого початку повномасштабного російського вторгнення продовжує шукати відповідь на питання, як залишатися правовою державою, коли сама держава щодня змушена боротися за власне існування. У контексті судочинства виклик із забезпечення безпеки всіх учасників судового процесу тісно переплітається з правом на звернення до суду й правом на справедливий суд, які не можуть бути обмежені за будь-яких умов.
Для національної судової системи ще з перших місяців повномасштабної війни було зрозуміло, що навіть у період воєнного стану права і свободи людини не можуть бути відкинуті, а будь-які обмеження мають бути мотивованими, наголосив Голова ВС. Тож і практика Верховного Суду, і напрацювання всіх національних судів демонструють, як в умовах безпекових загроз і руйнувань, спричинених ворожими обстрілами, все ж організовувати здійснення правосуддя, при цьому дотримуючись міжнародних стандартів судочинства.
За словами керівниці проєкту «Підвищення якості правосуддя шляхом посилення ролі Верховного Суду у забезпеченні прозорого, підзвітного та інклюзивного правосуддя» Програми підтримки ОБСЄ для України Ольги Кравченко, український досвід показав, що національна безпека та права людини не є взаємовиключними цінностями. Безумовно, для забезпечення балансу між цими цінностями необхідні сильні, незалежні й ефективні інституції. В цих питаннях провідну роль відіграє судова влада, зокрема – Верховний Суд, покликаний забезпечувати єдність судової практики і своїми правовими позиціями формувати стандарти якості правосуддя. Також Ольга Кравченко зазначила, що питання, які постають перед нами сьогодні, не можна вирішити наодинці, тому важливо розвивати партнерську співпрацю і культуру діалогу.
Подальше обговорення зосереджувалося навколо тексту керівника Центру прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки Антона Дробовича «До питання про українську воєнну демократію: перехід від абстрактної злагоди до екзистенційної солідарності» та Сіракузьких принципів щодо положень стосовно обмежень і відступу від зобов'язань, передбачених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права.
Під час діалогу учасники ділилися думками про:
- концепцію воєнної демократії та перспективи переходу до демократії мирного часу;
- кроки, які допоможуть демократії лишатися сталою в умовах війни;
- червоні лінії, які не можна перейти при вимушеному обмеженні певних прав і свобод людини в умовах воєнного стану;
- недопущення трансформації воєнної демократії в автократію / тиранію;
- підвищення правосвідомості в інформаційному просторі в умовах протидії державі-агресору;
- можливості розвитку суспільного договору;
- доцільність перегляду обсягу обмежень певних прав людини залежно від зовнішніх обставин.
Також учасники працювали в групах над практичними питаннями з реалізації прав людини в умовах війни та пропорційності втручання, зокрема, у виборчі права, свободу слова та свободу пересування в поєднанні з необхідністю захисту стійкості держави й збереження демократичних інституцій.
