Чернівецький апеляційний суд переглянув вирок, яким жителя Чернівецької області було засуджено до 7 років позбавлення волі за незакінчений замах на умисне вбивство. Колегія суддів дійшла висновку, що наявність у його діях прямого умислу на позбавлення життя не доведена поза розумним сумнівом, перекваліфікувала дії обвинуваченого на умисне легке тілесне ушкодження та призначила покарання у виді 2 років обмеження волі. З урахуванням строку попереднього ув’язнення покарання визнано повністю відбутим, а обвинуваченого звільнено з-під варти негайно.

Вироком Сторожинецького районного суду Чернівецької області обвинуваченого було визнано винуватим за ч. 3 ст. 15 (Замах на кримінальне правопорушення), ч. 1 ст. 115 (Умисне вбивство) КК України. Суд першої інстанції виходив із того, що під час раптового конфлікту обвинувачений, використовуючи ніж, завдав потерпілому тілесних ушкоджень у ділянці шиї та голови. Потерпілий зміг залишити місце події, звернутися по допомогу до перехожих та був своєчасно госпіталізований після прибуття бригади медичної допомоги.

Не погодившись із вироком, захисник просив його змінити та перекваліфікувати дії обвинуваченого на ч. 2 ст. 125 (Умисне легке тілесне ушкодження) КК України. Сторона захисту стверджувала, що прямого умислу на вбивство не було, а характер, локалізація та механізм утворення ушкоджень не підтверджували спрямованості дій на позбавлення життя. Зокрема, захисник звертав увагу, що удари по голові наносилися руків’ям ножа, а зафіксовані ушкодження не були проникаючими чи небезпечними для життя.

Під час апеляційного перегляду обвинувачений підтримав подану апеляційну скаргу та зазначив, що не мав наміру позбавляти потерпілого життя. За його словами, ніж лежав на столі, він узяв його, щоб порізати хліб, а конфлікт між ними виник раптово.

Захисник підтримав подану апеляційну скаргу з наведених у ній підстав та просив перекваліфікувати дії обвинуваченого.

Під час апеляційного розгляду потерпілий підтвердив, що до події між ним та обвинуваченим існували тривалі дружні відносини, а конфлікт виник раптово під час спільного вживання алкогольних напоїв. Водночас прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги та наполягав, що вирок районного суду є законним, обґрунтованим та належним чином мотивованим.

Перевіривши оскаржуваний вирок, колегія суддів встановила його внутрішню суперечність, оскільки суд зазначив, що обвинувачений передбачав можливість смерті потерпілого, однак не бажав її настання, хоча й свідомо припускав її настання.

Таким чином, у вироку фактично було описано непрямий умисел, який не може бути підставою для кваліфікації дій як замаху на умисне вбивство.

Апеляційний суд наголосив, що замах на умисне вбивство можливий лише з прямим визначеним умислом. Це означає, що особа має усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачати смерть потерпілого як конкретний результат і бажати її настання.

Якщо ж особа не бажає смерті, хоча й допускає можливість її настання, йдеться про непрямий умисел. Якщо умисел не був конкретизований і охоплював можливість заподіяння різної за тяжкістю шкоди, відповідальність має наставати за ті наслідки, які фактично були заподіяні. Такий підхід узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду щодо неможливості замаху на злочин із непрямим умислом.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо необхідності перекваліфікації дій обвинуваченого, колегія суддів прийшла наступних висновків.

Під час відмежування замаху на вбивство від умисного заподіяння тілесних ушкоджень суд повинен оцінювати не один окремий доказ, а всю сукупність обставин: спосіб дій, використане знаряддя, кількість, характер і локалізацію ушкоджень, механізм їх утворення, причини припинення дій, поведінку обвинуваченого й потерпілого, попередні стосунки між ними та обставини виникнення конфлікту.

Оцінюючи обставини кримінального провадження у їх сукупності, апеляційний суд врахував, що між обвинуваченим і потерпілим, які раніше перебували у дружніх стосунках, виник раптовий побутовий конфлікт із малозначного приводу. Колегія суддів також проаналізувала результати слідчого експерименту та висновок судово-медичної експертизи, з яких убачається, що удари по голові наносилися переважно руків'ям ножа, а потерпілому було заподіяно поверхневі непроникаючі рани шиї та голови, забійну рану, струс головного мозку та інші ушкодження, які за висновком експерта належать до легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров'я.

При цьому, у потерпілого не виявлено ушкоджень у вигляді переломів кісток черепа, проникаючих поранень або ушкоджень артерій, які б свідчили про застосування значної сили чи цілеспрямованість дій на позбавлення життя. Маючи можливість використати колюче-ріжучі властивості ножа, обвинувачений фактично завдав поверхневих порізів та ударів його тупою частиною. За висновком колегії суддів, характер і механізм утворення ушкоджень не підтвердили спрямованості умислу на вбивство.

Апеляційний суд підкреслив, що самі лише локалізація поверхневих поранень у ділянці шиї чи голови та використання ножа не є беззаперечними доказами прямого умислу на позбавлення життя. За відсутності ураження життєво важливих органів та з огляду на раптовий характер конфлікту висновок про намір убити не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінивши всі обставини кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що прямий умисел на умисне протиправне заподіяння смерті потерпілому не доведений поза розумним сумнівом.

Суд встановив, що під час раптової сварки обвинувачений діяв із неконкретизованим умислом щодо наслідків своїх дій, а тому має відповідати не за наслідки, які не настали у вигляді смерті, а за фактично заподіяну шкоду здоров’ю потерпілого – легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

З огляду на це дії обвинуваченого перекваліфіковано з ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України. Йому призначено покарання у виді 2 років обмеження волі.

На підставі правил зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання, та з розрахунку, що одному дню тримання під вартою відповідають два дні обмеження волі, суд визнав обвинуваченого таким, що повністю відбув призначене покарання, та звільнив його з-під варти негайно.

Апеляційну скаргу захисника задоволено. Вирок суду першої інстанції змінено в частині правової кваліфікації та призначеного покарання.

Ухвала апеляційного суду набрала законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за номером справи № 723/2831/25.