Чернівецький апеляційний суд залишив без змін вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області, яким двох громадян Республіки Молдова визнано винуватими у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 258 (Терористичний акт) КК України. Колегія суддів відхилила доводи сторони захисту про необхідність перекваліфікації їхніх дій на умисне знищення майна шляхом підпалу та погодилася з висновками суду першої інстанції щодо правильної правової кваліфікації вчиненого.
Суд першої інстанції визнав обох обвинувачених винуватими у вчиненні терористичного акту та призначив кожному покарання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Крім того, суд задовольнив цивільний позов сільської ради та стягнув із засуджених солідарно 2 779 937 гривень матеріальної шкоди, завданої повним знищенням адміністративної будівлі громади.
Як установили суди, наприкінці листопада 2025 року один із обвинувачених через месенджер Telegram погодився за грошову винагороду вчиняти підпали автомобілів та приміщень на території України, які б створювали порушення громадської безпеки та залучив до виконання цього завдання свого знайомого. Отримавши вказівку, що об’єктом посягання має бути адміністративна будівля органу державної влади чи місцевого самоврядування, вони прибули в Україну, провели попередню розвідку визначеного об’єкта, придбали розчинник для фарби, уночі розбили вікно, здійснили підпал, зафіксували пожежу на мобільний телефон та направили відеозапис замовнику як підтвердження виконання поставленого завдання. Унаслідок пожежі адміністративну будівлю громади було повністю знищено.
Не погодившись із вироком, сторона захисту просила його змінити та перекваліфікувати дії обвинувачених із ч. 2 ст. 258 КК України на ч. 2 ст. 194 (Умисне знищення або пошкодження майна) КК України. Захисники наполягали, що їхні підзахисні діяли виключно з корисливих мотивів – з метою отримання грошової винагороди, не мали наміру залякувати населення чи впливати на органи влади, не усвідомлювали статусу будівлі, та її розташування поруч із дитячим садком і медичною амбулаторією, а їхній умисел був спрямований лише на її підпал. Крім того, сторона захисту ставила під сумнів допустимість окремих доказів, законність проведення обшуків, впізнання та інших слідчих дій.
Ключовим питанням під час апеляційного перегляду стало те, чи підтверджують установлені обставини наявність у діях обвинувачених спеціальної мети, необхідної для кваліфікації вчиненого саме як терористичного акту.
Оцінюючи доводи апеляційних скарг, колегія суддів звернула увагу, що сам по собі підпал ще не утворює складу терористичного акту. Вирішальне значення має не спосіб вчинення злочину, а встановлення спеціальної мети – порушення громадської безпеки та залякування населення. Саме така мета, за висновком суду, у цій справі підтверджується сукупністю досліджених доказів.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що про наявність спеціальної мети свідчить не окремий доказ, а комплекс установлених обставин. Зокрема, обвинувачені заздалегідь отримали вказівку здійснити підпал саме адміністративної будівлі органу місцевого самоврядування, провели її попередню розвідку, перевіряли, чи функціонує відповідна установа, надсилали замовнику фотографії будівлі, адміністративних табличок та державної символіки, а після виконання завдання зафіксували підпал на відео й направили його як підтвердження виконаної роботи.
Колегія суддів звернула увагу, що зміст листування у месенджері Telegram повністю спростовує доводи сторони захисту про випадковий вибір об’єкта або незнання його призначення. Із дослідженої переписки вбачалося, що обвинувачені обговорювали саме підпал «ради», узгоджували вибір адміністративної будівлі, перевіряли, чи вона працює, пропонували знайти інший аналогічний об’єкт, якщо попередній не відповідає поставленому завданню, а також надсилали фотографії будівлі з табличками та державною символікою. Саме ці обставини, на переконання суду, підтвердили, що вони усвідомлювали характер отриманого завдання та діяли відповідно до наданих інструкцій.
Апеляційний суд окремо наголосив, що бажання отримати грошову винагороду саме по собі не виключає наявності терористичної мети. Якщо спеціальна мета підтверджується сукупністю доказів, корисливий мотив не змінює правової кваліфікації вчиненого. Отже, посилання сторони захисту на те, що обвинувачені діяли виключно заради винагороди, не спростовують правильності кваліфікації їхніх дій за ч. 2 ст. 258 КК України.
Оцінюючи наслідки злочину, колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції, що підпал адміністративної будівлі мав значно ширші наслідки, ніж заподіяння майнової шкоди. Після знищення старостату жителі громади втратили відчуття безпеки та спокою, перебували у стані хвилювання і паніки через можливість повторення таких подій, а надання адміністративних послуг довелося організовувати в інших приміщеннях. За таких обставин суд дійшов висновку, що вчинене було спрямоване не лише на знищення майна, а й на порушення громадської безпеки та залякування населення.
Апеляційний суд також погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відсутність будь-яких публічних вимог до органів влади або відкритих закликів не виключає наявності складу терористичного акту. Колегія суддів зазначила, що визначальним у таких кримінальних провадженнях є встановлення спеціальної мети, яка повинна підтверджуватися всією сукупністю досліджених доказів, а не окремими зовнішніми проявами поведінки винних.
Не знайшли свого підтвердження й доводи сторони захисту щодо недопустимості окремих доказів. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що під час досудового розслідування та судового розгляду було забезпечено дотримання процесуальних прав обвинувачених, а наведені стороною захисту обставини щодо проведення обшуку, вилучення речових доказів, отримання відеозаписів із камер спостереження, проведення впізнання та затримання не свідчать про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які могли б поставити під сумнів достовірність або допустимість отриманих доказів.
Перевіряючи вирок у частині призначеного покарання, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції належним чином урахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, корисливий мотив його вчинення, особливу суспільну небезпечність злочину, повне знищення адміністративної будівлі органу місцевого самоврядування, значний розмір завданої матеріальної шкоди, порушення громадської безпеки та страх, який злочин викликав серед місцевого населення.
Апеляційний суд погодився, що призначене кожному із засуджених покарання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна є законним, справедливим, необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Колегія суддів також залишила без змін рішення суду першої інстанції про задоволення цивільного позову сільської ради, погодившись із висновком про доведеність розміру матеріальної шкоди, завданої повним знищенням адміністративної будівлі громади.
Ухвала апеляційного суду набрала законної сили після її проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців.
Справа № 718/256/26
