Чернівецький апеляційний суд залишив без змін вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області, яким чоловіка визнано винуватим в умисному вбивстві (ч. 1 ст. 115 КК України). Колегія суддів відхилила доводи сторони захисту про те, що обвинувачений діяв у стані необхідної оборони, та підтвердила правильність правової кваліфікації його дій.

Суд першої інстанції визнав обвинуваченого винуватим в умисному вбивстві та призначив покарання у виді 8 років позбавлення волі. Не погодившись із вироком, захисник подав апеляційну скаргу, в якій просив перекваліфікувати дії обвинуваченого на перевищення меж необхідної оборони, посилаючись на те, що смертельний удар було завдано під час захисту від нападу потерпілого.

Як установили суди, під час спільного вживання алкогольних напоїв між обвинуваченим і потерпілим виник конфлікт, у ході якого потерпілому було завдано одного удару кухонним ножем у грудну клітку. Отримане проникаюче поранення серця стало смертельним.

Ключовим питанням під час апеляційного перегляду було те, чи свідчили встановлені обставини про перебування обвинуваченого у стані необхідної оборони. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звернула увагу, що питання про наявність необхідної оборони не може вирішуватися лише з огляду на окремий факт – конфлікт між учасниками події, тілесні ушкодження чи пояснення обвинуваченого. Правова оцінка має ґрунтуватися на сукупності всіх установлених обставин, а не на окремих епізодах. Саме такий підхід був застосований судом першої інстанції та підтриманий апеляційним судом.

Оцінюючи доводи сторони захисту, колегія суддів дослідила розвиток конфлікту, спосіб заподіяння смертельного поранення, локалізацію ушкодження, фізичні параметри учасників події, їхню поведінку до, під час і після конфлікту, а також усі інші докази у їх взаємозв'язку.

Саме в цьому контексті суд наголосив, що визначальним у поведінці особи має бути відвернення нападу та захист, а не бажання заподіяти шкоду потерпілому.

Тому у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, набувають протиправного характеру та мають розцінюватися на загальних підставах.

Серед обставин, які стали вирішальними для правової оцінки, апеляційний суд назвав те, що конфлікт відбувався у два етапи, а після його першої частини обвинувачений мав реальну можливість припинити його, однак добровільно повернувся до потерпілого для продовження спільного вживання алкоголю.

Важливе значення мав і спосіб заподіяння смертельного поранення. Суд дійшов висновку, що завдання цілеспрямованого удару саме у життєво важливий орган – серце свідчило про спрямованість умислу на позбавлення життя, а не про дії, характерні для самозахисту.

Окрему увагу колегія суддів приділила поведінці обвинуваченого після заподіяння смертельного поранення. Він не викликав медичну допомогу чи поліцію, переніс тіло потерпілого до будинку, намагався спалити одяг потерпілого та сховався на горищі.

Оцінюючи ці дії, апеляційний суд зазначив, що поведінка обвинуваченого безпосередньо після завдання удару ножем була чіткою, послідовною та спрямованою на приховання слідів злочину, а тому не може розцінюватись як поведінка у стані страху чи розгубленості, як на те посилався захисник у поданій апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний суд не знайшов підставі для перекваліфікації дій обвинуваченого з ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбиство) на ст. 118 КК України (умисне вбиство при перевищенні меж необхідної оборони).

Перевіряючи вирок у частині призначеного покарання, апеляційний суд погодився, із призначеним районним судом покаранням у виді 8 років позбавлення волі, яке він має відбувати реально, є справедливим, співмірним вчиненому, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Таким чином, Чернівецький апеляційний суд підтвердив, що при розмежуванні необхідної оборони та умисного вбивства вирішальне значення має не окрема обставина, а комплексна оцінка всієї сукупності доказів.

Саме така комплексна оцінка доказів дала підстави суду дійти висновку про наявність у діях обвинуваченого прямого умислу на позбавлення життя потерпілого та відсутність підстав для перекваліфікації його дій на ст. 118 КК України.

Апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області – без змін як законний, обґрунтований та належно вмотивований.

Ухвала Чернівецького апеляційного суду набрала законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців.

З повним текстом ухвали можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/138229028