Чернівецький апеляційний суд залишив без змін вирок Заставнівського районного суду Чернівецької області, згідно з яким 66-річний мешканець Чернівецького району був засуджений за сукупністю злочинів до 10 років позбавлення волі.

Суд встановив, що у вересні 2024 року обвинувачений, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, прийшов на подвір’я потерпілих з каністрою запальної суміші та сірниками. Коли жінки його побачили, зачинилися в оселі. Висловлюючи погрози вбивством і знаючи, що вони перебувають всередині, облив рідиною вхідні двері й фасад будинку та підпалив.

Виходячи з подвір’я, він продовжував погрожувати, казав, що, якщо вони не згоріли, то згорять вночі повністю. Лише після того, як чоловік покинув територію домогосподарства, одна з жінок вибігла з дому та почала самотужки гасити полум’я водою, яка була у відрах в будинку. Таким чином, обвинувачений не завершив злочин із причин, що не залежали від його волі.

У суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи обвинувачений визнавав вину в умисному пошкодженні майна шляхом підпалу (частина 2 статті 194 КК України), але заперечував вчинення закінченого замаху на умисне вбивство двох осіб (частина 2 статті 15, пункти 1, 5 частини 2 статті 115 КК України).

В апеляційній скарзі він просив скасувати вирок у цій частині, наполягаючи на тому, що не мав наміру позбавляти життя жінок, а лише хотів їх налякати. Проте колегія суддів відхилила ці доводи як необґрунтовані.

Вина обвинуваченого у замаху на вбивство була підтверджена сукупністю доказів, зокрема, й показами потерпілих, що повністю збігалися з відеозаписом камер спостереження, розміщених на подвір’ї домогосподарства.

Суд встановив, що обвинувачений та потерпіла прожили разом 24 роки, а після розлучення жінка мешкала в будинку своєї літньої матері. Між ними тривали неприязні відносини, конфлікти, ініціатором яких був саме обвинувачений. Раніше він вже неодноразово вчиняв домашнє насильство, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, а менше ніж за місяць до підпалу був засуджений за нанесення тілесних ушкоджень жінці, за що отримав покарання у вигляді штрафу.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд також врахував поведінку обвинуваченого і після підпалу – чоловік не намагався загасити пожежу чи допомогти потерпілим, хоча знав, що мати жінки не зможе самостійно вибратися з дому, оскільки має обмежену рухливість. Навпаки, почувши крики зсередини, підливав залишки рідини.

На переконання колегії суддів, обвинувачений вчинив усі дії, які вважав достатніми для позбавлення життя потерпілих. І лише обставини, незалежні від його волі, перешкодили завершенню злочину.

Його твердження про відсутність умислу суд оцінив критично – як обраний спосіб захисту.

Відтак апеляційний суд відмовив обвинуваченому в задоволенні його апеляційної скарги та залишив вирок суду першої інстанції без змін.