Херсонський апеляційний суд розглянув скаргу банку у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до умов надання банківських послуг.

Банк просив стягнути з позичальниці 27 224,89 грн заборгованості, з яких 17 661,18 грн – заборгованість за кредитом, а 9 563,71 грн – проценти за користування кредитними коштами. Суд першої інстанції задовольнив позов частково та стягнув лише 15 290,15 грн неповернутих кредитних коштів, відмовивши у стягненні процентів.

Не погоджуючись із таким рішенням, банк зазначав, що процентна ставка та інші умови кредитування були визначені у паспорті споживчого кредиту, який позичальниця підписала простим електронним підписом. Однак Херсонський апеляційний суд відхилив ці доводи.

Колегія суддів встановила, що підписана відповідачкою анкета-заява не містила відомостей про розмір кредитного ліміту, строк кредитування, процентну ставку, порядок нарахування процентів та інші істотні умови договору. Сам факт користування кредитними коштами також не підтверджує, що сторони погодили розмір процентної ставки у письмовій формі.
Суд послався на положення статей 207, 509, 526, 626, 628, 629, 638, 639 та 1054 Цивільного кодексу України, які визначають вимоги до форми та змісту договору, належного виконання зобов’язань і кредитних правовідносин. Також застосовано статтю 3 Закону України «Про електронну комерцію» та статті 9, 13 Закону України «Про споживче кредитування».

Суд апеляційної інстанції наголосив, що паспорт споживчого кредиту призначений для виконання кредитодавцем переддоговірного обов’язку щодо інформування споживача. Його підписання не означає укладення кредитного договору та погодження сторонами всіх його істотних умов. Відповідно до статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», обов’язок довести факт передання споживачу примірника договору та додатків до нього покладається на кредитодавця.

Такий висновок відповідає правовій позиції Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20. У цій постанові Верховний Суд зазначив, що паспорт споживчого кредиту є способом підтвердження надання споживачу переддоговірної інформації, але не є складовою форми кредитного договору.

При цьому Верховний Суд відступив від попередніх висновків, зокрема викладених у постанові від 2 грудня 2020 року у справі № 284/157/20, на яку посилався банк. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 754/644/21.

Крім того, апеляційний суд урахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Відповідно до нього умови та правила надання банківських послуг, які не підписані позичальником, не можуть вважатися частиною кредитного договору та бути підставою для стягнення процентів або інших платежів.

За результатами розгляду справи апеляційний суд дійшов висновку, що банк не довів погодження сторонами процентної ставки у належній письмовій формі. Постановою Херсонського апеляційного суду від 13.07.2026 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23.04.2026 – без змін.

Справа №766/17274/24