Необхідною передумовою застосування механізму поновлення є наявність у договорі про встановлення земельного сервітуту умови, зі змісту якої вбачається домовленість сторін саме про його поновлення у визначеному ст. 126-1 Земельного кодексу України порядку.
Східний апеляційний господарський суд постановою від 13.08.2026 залишив без змін рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 у справі № 917/2076/25, яким відмовлено у позові про визнання поновленим договору про встановлення земельного сервітуту.
Апеляційний господарський суд виходив із того, що передбачене п. 4.3 договору переважне право ФОП на його поновлення не є умовою про поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах без подальшого волевиявлення сторін у розумінні ст. 126-1 Земельного кодексу України. Суд установив, що ФОП своєчасно повідомив Раду про намір продовжити договір, Рада рішення з цього питання не ухвалила, а її лист не є рішенням колегіального органу. Водночас ці обставини, як і подальше фактичне користування ділянкою, самі собою не свідчать про поновлення договору. Також суд зазначив, що паспорт прив`язки не посвідчує права земельного сервітуту, проте його чинність має значення для розміщення споруди, з яким пов`язана мета встановлення сервітуту. Зміни містобудівної документації не припинили право Позивача до закінчення строку договору, однак підлягають урахуванню при вирішенні питання про його поновлення. З огляду на закінчення строку дії паспорта прив`язки та чинні обмеження щодо розміщення споруди апеляційний господарський суд погодився з відмовою в позові.
З повним текстом постанови Східного апеляційного господарського суду від 13.08.2026 у справі №917/2076/25 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/139175329.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 07.10.2026 погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанції, зазначивши, що зміст п. 4.3 договору має оцінюватися не лише з огляду на використаний у ньому термін "поновлення", а насамперед з урахуванням передбаченого сторонами механізму продовження сервітутних правовідносин. Як установили суди, відповідно до п. 4.3 договору після закінчення строку його дії ФОП має переважне право на поновлення договору за умови завчасного письмового повідомлення власника земельної ділянки про відповідний намір.
Надаючи тлумачення зазначеному положенню договору, суд апеляційної інстанції виходив із того, що передбачений сторонами механізм продовження сервітутних правовідносин не передбачає автоматичного продовження дії договору на той самий строк і на тих самих умовах без укладення нового правочину, а пов`язує подальше існування таких правовідносин із реалізацією ФОП передбаченого договором переважного права. У такий спосіб п. 4.3 договору не містить погодженої сторонами умови про його поновлення у розумінні ст. 126-1 Земельного кодексу України, а передбачає можливість ФОП ініціювати подальше оформлення сервітутних правовідносин на новий строк. Отже, оскільки сторони не погодили в договорі умови про його поновлення, передбачений ст. 126-1 Земельного кодексу України механізм поновлення до спірних правовідносин не застосовується, тому правові підстави для визнання договору поновленим на той самий строк і на тих самих умовах відсутні.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 7 жовтня 2026 року у справі № 917/2076/25 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140487177.
