Колегія суддів Чернівецького апеляційного суду скасувала рішення місцевого суду про залишення дитини з матір'ю й ухвалила нове, яким задовольнила зустрічний позов батька. Водночас суд зауважив, що залежно від обставин, які можуть виникнути в житті дитини та батьків, цей порядок може бути змінений в подальшому як у судовому порядку, так і за взаємною згодою сторін.
У сторін, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, народилася дитина. Після припинення спільного проживання батьки уклали нотаріально посвідчений договір про здійснення батьківських прав і визначення місця проживання дитини. За ним дитина мала проживати з матір'ю, а в визначені дні тижня проводити час із батьком. Однак під час останньої зустрічі батько не повернув дитину матері і відтоді вона жила з ним.
Мати звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з нею. Вона стверджувала, що стосунки з чоловіком припинилися через домашнє насильство з його боку, а він порушив договір, фактично відібрав дитину. Жінка пояснювала, що любить доньку, має змогу забезпечити її всім необхідним завдяки регулярному доходу та гнучкому графіку роботи, заявляла, що не чинитиме перешкод у спілкуванні дитини з батьком.
Батько подав зустрічний позов. За його словами, стосунки припинилися через вживання матір'ю алкоголю та постійні сварки на цьому ґрунті. Він неодноразово звертався до поліції щодо неналежного виконання матір'ю батьківських обов'язків, зокрема щодо керування транспортним засобом у стані сп'яніння за присутності дитини, після чого з нею проводили профілактичну бесіду. Батько також зазначав, що мати погрожувала вивезти дитину за кордон, а дізнавшись від сусідки, що вона не займається належним чином дитиною та зловживає алкоголем, він, турбуючись про життя й здоров'я доньки, забрав її до себе.
Шевченківський районний суд м. Чернівців задовольнив позов матері й відмовив у зустрічному позові. Суд першої інстанції виходив з того, що обоє батьків піклувалися про дитину, мали задовільні умови й любили доньку, а проживання з матір'ю забезпечувало би найкращі інтереси дитини з огляду на її вік, оскільки в малолітньому віці діти найбільш прив'язані до матері.
Батько оскаржив рішення суду. Він наполягав, що обставини, на які послався районний суд, зокрема добросовісне виконання матір'ю обов'язків і відсутність її негативного впливу, не доведені належними доказами, а її поведінка створює для дитини конфліктне й психологічно напружене середовище. Він також вказував, що мати не надала жодного доказу ні самостійного доходу, ні працевлаштування, тоді як він сам забезпечує дитині стабільне й безпечне середовище.
Задовольняючи зустрічний позов батька, колегія суддів Чернівецького апеляційного суду виходила з того, що в таких спорах вирішальним є не те, хто з батьків має більше прав, а те, що найкраще для самої дитини. Права батьків рівні, але похідні від прав дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, а жодна норма не наділяє когось із батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Тому суди мають оцінювати всі обставини, зокрема сталі зв'язки й психологічний стан дитини, зберігаючи баланс між її інтересами та правами батьків. З цих позицій суд першої інстанції безпідставно надав перевагу одному з батьків і не навів мотивів та посилань на докази.
Висновок органу опіки та піклування, який рекомендував залишити дитину з матір'ю, апеляційний суд відхилив як неналежний доказ. Участь цього органу в таких справах обов'язкова відповідно до ст.19 Сімейного кодексу України, однак за ч. 6 цієї статті суд може не погодитися з його висновком, якщо він недостатньо обґрунтований або суперечить інтересам дитини.
У наданому суду документі, за оцінкою колегії суддів, не було пояснення, чому саме проживання з матір'ю відповідало б інтересам дитини, не аналізувалися позитивні чи негативні риси кожного з батьків, тобто він фактично містив лише описову частину. До того ж на момент ухвалення рішення місцевим судом суттєво змінилися обставини, які існували під час звернення до суду та складення цього висновку, однак суд не звернув на це уваги й не мотивував прийняття чи відхилення цього доказу.
Те, що батько порушив договір і змінив місце проживання дитини, забравши її у матері, апеляційний суд не залишив поза увагою, однак зазначив, що інтереси та безпека дитини мають найвищий пріоритет над умовами будь-яких договорів між батьками. Колегія суддів звернула увагу, що місцевий суд не оцінив обставин, за яких дитина залишилася з батьком. Житлові умови в обох сторін, за актами обстеження, хороші, проте за практикою Верховного Суду матеріально-побутові умови та фінансовий стан не є вирішальними.
Також апеляційний суд взяв до уваги й те, що мати була притягнута до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, а допитані свідки розповіли, що неодноразово бачили її напідпитку.
Суд зауважив, що ч.2 ст.161 Сімейного кодексу України прямо містить обмеження передавати дитину для проживання тому з батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкоголем або своєю поведінкою може зашкодити розвитку дитини. Зокрема, щодо доводів матері дитини про наявність у неї доходу, апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази її постійного місця роботи та заробітної плати.
Додатковим підтвердженням неналежної поведінки матері стало роздруковане листування сторін у мобільному додатку «WhatsApp», яке апеляційний суд визнав належним електронним доказом. З переписки чітко вбачалися її автори, зміст, використання матір'ю нецензурної лексики, образ, погроз та психологічного тиску на адресу батька.
Психологічний висновок про стан дитини, поданий батьком, суд до уваги не взяв, оскільки його склали без залучення матері. Твердження про домашнє насильство з боку батька суд визнав непідтвердженими, адже провадження щодо нього за відповідною статтею КУпАП було закрито за відсутністю події та складу правопорушення.
Зрештою, колегія суддів дійшла висновку, що мати не довела створення безпечного й стабільного середовища для дитини, тоді як батько створив його і підтвердив доказами. Дитина вже тривалий час проживала з ним, тому апеляційний суд визнав її сильний емоційний зв'язок з батьком і ризик психологічної травми через різку зміну місця проживання. Раніше суд запропонував сторонам мирову угоду з графіком адаптації та можливістю почергового проживання, але згоди сторони так і не досягли.
Водночас Чернівецький апеляційний суд підкреслив, що ухвалене рішення не применшує ролі матері. Вона має право й обов'язок піклуватися про доньку та брати участь у її вихованні. Проживання з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав, а батько зобов'язаний забезпечити матері безперешкодне спілкування з дитиною. У разі порушення цього права мати може захищати його в суді.
Колегія суддів, посилаючись на позицію Верховного Суду, зазначила, що вирішення судом спору щодо дитини не є остаточним та завжди є тимчасовим, оскільки правосуддя не здатне повністю врегулювати й встановити сталі людські стосунки. Тому місце проживання дитини може бути змінено згодом, якщо зміняться обставини. Батьків суд закликав налагодити стосунки й спільно вирішувати суттєві питання виховання та розвитку дитини, адже конфлікт і судові спори безпосередньо впливають на її стан.
Постанова набрала законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
