Другий сенат Конституційного Суду України 4 листопада 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 14-р(ІІ)/2026 за конституційними скаргами Сивухіна Григорія Сергійовича, Андрейчука Тараса Васильовича щодо конституційності частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі – Кодекс) (справа про гарантії суддівської винагороди суддів, що тимчасово набули статусу військовослужбовця).
Суддя-доповідач у справі – Олександр Водянніков.
Дослідивши питання, порушені в конституційних скаргах, Суд визнав конституційною частину третю статті 119 Кодексу, водночас установивши, що її застосування судами як підстави для припинення виплати суддівської винагороди суддям, призваним на військову службу під час мобілізації, ґрунтувалося на тлумаченні, яке не відповідає Конституції України.
Підставою для звернення до Конституційного Суду України стали зміни до частини третьої статті 119 Кодексу, внесені Законом України від 1 липня 2022 року № 2352–IX, якими з 19 липня 2022 року скасовано гарантію збереження середнього заробітку за працівниками, призваними на військову службу. Застосувавши цей припис до суддів, які проходили військову службу під час мобілізації, суди апеляційної інстанції дійшли висновку про відсутність підстав для виплати їм суддівської винагороди.
Розглядаючи справу, Суд виходив із того, що суддівська винагорода є одночасно суб’єктивним майновим правом судді та об’єктивною гарантією незалежності судової влади. Вона становить невіддільний елемент конституційного статусу судді та за своєю правовою природою відрізняється від заробітної плати працівника, виплата якої регулюється законодавством про працю. Суд наголосив, що гарантії незалежності суддів не є їхніми особистими привілеями, а спрямовані на забезпечення права кожного на судовий захист незалежним і безстороннім судом.
Розвиваючи свою юридичну позицію щодо змісту частини другої статті 130 Конституції України, Суд зазначив, що всі питання, пов’язані з визначенням розміру, умов та підстав виплати суддівської винагороди, включно з її зменшенням, зупиненням, припиненням або заміною іншою виплатою, мають регулюватися виключно законом про судоустрій. Ця конституційна вимога адресована не лише законодавцю, а й судам: вони не можуть виводити з інших законів підстави для припинення чи зменшення суддівської винагороди, якщо таких підстав не встановлено законом про судоустрій.
Суд підкреслив, що за відсутності в Законі України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402–VIII зі змінами (далі – Закон № 1402) спеціального припису, який передбачає припинення, зупинення, зменшення суддівської винагороди або її заміну іншою виплатою, діє загальний режим її виплати. Відсутність такого припису не можна тлумачити як дозвіл припинити конституційну гарантію.
У Рішенні наголошено, що конституційний статус судді має безперервний характер протягом усього часу перебування особи на посаді. Призов судді на військову службу під час мобілізації та тимчасове увільнення від здійснення правосуддя не припиняють його чи її статусу судді й пов’язаних із ним конституційних гарантій.
Окремо Суд звернув увагу на співвідношення законодавства про працю та законодавства про судоустрій. Приписи трудового законодавства можуть застосовуватися до суддів, але таке застосування має субсидіарний (додатковий) характер і може слугувати лише забезпеченню конституційного статусу судді. Вони не можуть бути юридичною підставою для обмеження або припинення гарантій, що становлять елементи конституційного статусу судді.
Проаналізувавши зміст частини третьої статті 119 Кодексу, Суд дійшов висновку, що виключення з неї у 2022 році припису про збереження середнього заробітку мобілізованим працівникам не могло змінити правового режиму суддівської винагороди. Оскільки Закон № 1402 не передбачав припинення її виплати у зв’язку з призовом судді на військову службу під час мобілізації, законодавчих підстав для такого припинення не існувало.
КСУ констатував, що Шостий апеляційний адміністративний суд у справах заявників поширив дію частини третьої статті 119 Кодексу на відносини щодо виплати суддівської винагороди, які Конституція України відносить виключно до предмета регулювання закону про судоустрій. Таке тлумачення суперечить частині другій статті 130 Конституції України у взаємозв’язку з частиною першою її статті 126.
За результатами розгляду справи Конституційний Суд України визнав конституційною частину третю статті 119 Кодексу в аспекті її відповідності частині другій статті 130 Конституції України. Водночас Суд установив, що цей припис, застосований у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі Григорія Сивухіна та від 19 серпня 2025 року у справі Тараса Андрейчука, витлумачено у спосіб, що не відповідає Конституції України.
Суд окремо наголосив, що його висновок стосується не розміру матеріального забезпечення судді під час проходження військової служби, а додержання конституційних вимог до способу законодавчого регулювання суддівської винагороди.
Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
