Три роки тому 23-річний захисник добровільно вступив до лав Збройних сил України, безпосередню брав участь у бойових заходах на Донеччині. Загинув у 2024 році внаслідок вибухової травми, отриманої під час військових дій.
Після загибелі онука його бабуся звернулася до Конотопського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за інформацією про отримання одноразової допомоги. Однак комісія Міністерства оборони України повернула їй документи на доопрацювання та вказала на необхідність встановлення в судовому порядку факту перебування її на утриманні загиблого.
Жінка звернулась до Конотопського міського районного суду із відповідною заявою, зазначаючи, що для неї онук був єдиною близькою людиною. Ще у 2010 році бабуся стала його опікуном після того, як батьків хлопця позбавили батьківських прав. За її словами, онук регулярно допомагав їй грошима і ця допомога була не разовою, а постійною та фактично основним джерелом її засобів до існування, оскільки пенсія жінки становить близько 2–2,5 тисячі гривень на місяць. На підтвердження своїх доводів вона надала суду, зокрема, банківські виписки про регулярні перекази коштів від онука, їхнє листування, документи про спільне проживання тощо. Слова заявниці підтвердили й допитані судом свідки. Жінка пояснювала суду, що встановлення факту її перебування на утриманні онука має для неї юридичне значення, оскільки вплине на можливість одержання матеріальних виплат та гарантій.
Конотопський міськрайонний суд заяву бабусі військовослужбовця задовольнив. Проте, Міністерство оборони України не погодилося з таким рішенням і подало апеляційну скаргу. Серед іншого, Міністерство стверджувало, що отримання бабусею пенсії виключає факт її перебування на утриманні онука. Також МОУ вважало, що заявниця не надала достатніх доказів співвідношення її доходів і доходів онука, які б підтверджували факту утримання.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, Сумський апеляційний суд ці доводи міністерства відхилив, зазначивши, що твердження апелянта про те, що отримання пенсії виключає встановлення факту утримання її онуком, суперечить положенням ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також сталій судовій практиці Верховного Суду у спірних правовідносинах. Зокрема, колегія суддів звернула увагу на принципово важливу обставину: сам факт отримання пенсії не позбавляє особу права бути визнаною такою, що перебувала на утриманні померлого. Закон визначає, що член сім’ї вважається таким, що перебував на утриманні, якщо він був на повному утриманні померлого або отримував від нього допомогу, яка була для нього постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію. Тобто для встановлення факту утримання не обов’язково доводити, що людина взагалі не мала жодного власного доходу. Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні. Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.
Апеляційний суд оцінив докази в сукупності. Суд врахував, що бабуся була непрацездатною особою, її пенсія була невеликою, тоді як дохід онука був значно більшим, банківські виписки підтвердили систематичне перерахування ним коштів бабусі, причому суми переказів перевищували розмір її пенсії. Окремо суд звернув увагу на те, що інших осіб, які за законом були б зобов’язані утримувати заявницю, не встановлено. При цьому в цій справі не виникало спору між кількома особами щодо права на виплату. Тобто інших осіб, які відповідно до закону могли б претендувати на частку одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю захисника, не було. Тому встановлення факту утримання не створювало спору про право, а лише давало бабусі можливість звернутися за реалізацією передбачених законом гарантій.
У результаті колегія суддів дійшла висновку, що заявниця належними та достатніми доказами підтвердила: її онук не просто надавав їй окремі грошові перекази, а фактично забезпечував її матеріально, і ця допомога була постійним та основним джерелом її існування. Відтак Сумський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу Міністерства оборони України, а рішення Конотопського міськрайонного суду — без змін.
