У справі № 908/3340/19 Товариство подало позов до АМК про визнання недійсним рішення АМК, скасування штрафу та стягнення сплаченого згідно з цим рішенням штрафу. До участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Господарський суд Запорізької області позов задовольнив частково: визнав недійсним рішення АМК; прийняв рішення стягнути з АМК на користь Товариства штраф, сплачений на виконання рішення; в іншій частині позову відмовив. Постановою Центрального апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Верховний Суд, не погодившись із цими судовими рішеннями, скасував їх у частині задоволення позовних вимог та прийняв у цій частині нове рішення, яким у позові відмовив. У своїх висновках Верховний Суд виходив із такого.
Спірним рішенням АМК визнано, що Товариство вчинило порушення, передбачене ст. 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді поширення у будь-якій формі неправдивих відомостей, пов’язаних із діяльністю суб’єкта господарювання, у тому числі щодо його товарів, які завдали шкоди діловій репутації суб’єкта господарювання. За таке порушення на Товариство накладено штраф та зобов’язано спростувати неправдиву інформацію.
За змістом рішення АМК Товариство у 2014 році поширило неправдиві відомості стосовно діяльності третьої особи на ринку послуг з адміністрування (супроводження) та технічного обслуговування програмного комплексу, необхідного для здійснення нарахувань платежів за житлово-комунальні послуги в м. Запоріжжі, шляхом направлення відповідних листів органам місцевого самоврядування м. Запоріжжя.
Попередні судові інстанції дійшли висновку, що в цьому випадку має місце реалізація конституційного права позивача на звернення в порядку ст. 40 Конституції України щодо привернення уваги органів місцевого самоврядування до проблеми нарахувань за житлово-комунальні послуги м. Запоріжжя та вжиття відповідних, дієвих та своєчасних заходів, а не поширення недостовірної інформації.
Однак суди попередніх інстанцій, скасувавши спірне рішення АМК, не врахували, що позивач і третя особа здійснюють підприємницьку діяльність на одному ринку – послуг з адміністрування (супроводження) та технічного обслуговування програмних комплексів, необхідних для здійснення нарахувань та обліку оплат за житлово-комунальні послуги в м. Запоріжжі підприємствами – надавачами цих послуг. Тобто позивач і третя особа є конкурентами. Поширюючи неправдиву інформацію про третю особу та його її діяльність, позивач отримав неправомірні переваги в конкуренції, посилюючи свою конкурентну позицію не завдяки власним досягненням, а шляхом дискредитації свого конкурента та його програмного продукту.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) – це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умов обороту товарів на ринку.
Рішення АМК – позиція державного органу зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.
Суди попередніх інстанцій не врахували того, що позивач і третя особа перебувають у конкурентних відносинах, у зв’язку з чим було порушено ст. 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».
Перевіряючи рішення АМК на відповідність закріпленим у ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставам для його зміни, скасування чи визнання недійсним, суди мають враховувати дискреційні повноваження органів АМК.
Постанова КГС ВС від 13 жовтня 2020 року у справі № 908/3340/19 – http://reyestr.court.gov.ua/Review/92228680.
