Суд першої інстанції визнав недійсним договір купівлі-продажу виробничого приміщення, оскільки на час вчинення договору воно було арештоване. Визнаючи раніше в іншому провадженні цей договір укладеним при недодержанні вимоги про його нотаріальне посвідчення, суд не досліджував питання про накладення обтяжень на приміщення.
Апеляційний суд скасував рішення районного суду та відмовив у задоволенні позовної вимоги, оскільки договір визнаний дійсним в іншому провадженні, виконано умови договору, отже він не є фіктивним. Позивач не визначав підставою позову в цій справі порушення закону при укладенні договору купівлі-продажу, а посилання на такі порушення в судовому засіданні не підлягають дослідженню судом з огляду на правила диспозитивності цивільного судочинства.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення місцевого суду в мотивувальній частині, навівши таке правове обґрунтування.
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні первісних обставин та зміна посилання на норми права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.
Якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору і відбулося повне або часткове його виконання, але одна зі сторін ухилилася від нотаріального посвідчення договору, суд може визнати його дійсним (ст. 220 ЦК України).
Тлумачення цієї норми права свідчить, що рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги про його нотаріальне посвідчення «зцілює» тільки таку ваду, як відсутність нотаріального посвідчення договору. І, відповідно, не виключається визнання недійсним договору, який був визнаний дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення, як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір).
Приватно-правовий інструментарій (зокрема, визнання договору дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.
Тому апеляційний суд не врахував, що рішення суду про визнання договору дійсним «зцілює» тільки таку ваду, як відсутність нотаріального посвідчення, а суд першої інстанції визнав договір недійсним з інших мотивів, тому мотивувальну частину його рішення слід викласти в редакції цієї постанови.
Постанова Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814 св18) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/93053362.
