Позивач просив суд визнати недійсним шлюб батька, який помер, оскільки, відповідно до висновку комплексної судово-психіатричної експертизи, на час його укладення батько страждав на хронічний психічний розлад, не усвідомлював сповна значення своїх дій і не міг керувати ними.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що: експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність батька позивача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, як це передбачено ст. 225 ЦК України; висновок підготовлено в рамках кримінального провадження, а дозволу слідчого на розголошення відомостей досудового розслідування до матеріалів справи не долучено; суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про застосування позовної давності тому, що відмовлено в задоволенні позову по суті.
Апеляційний суд залишив рішення без змін, вказавши, що висновок експертизи міг бути підставою для визнання шлюбу недійсним, однак є недопустимим доказом, оскільки в матеріалах справи немає дозволу слідчого на розголошення відомостей досудового розслідування.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення як передчасні та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.
У СК України закріплено три види недійсності шлюбу, який: а) є недійсним у силу вказівки закону (ст. 39); б) визнається недійсним за рішенням суду (ст. 40); в) може бути визнаний недійсним за рішенням суду (ст. 41).
Добровільність шлюбу є однією з основних засад сучасного сімейного права (ст. 24 СК України). Тому порушення умов щодо добровільності шлюбу є підставою для визнання його недійсним. Згода особи не вважається вільною, зокрема, якщо в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, у результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними.
Шлюб визнається судом недійсним, якщо особа саме в момент реєстрації шлюбу страждала на психічний розлад, тобто коли її хворобливий психічний стан не є хронічним. Якщо ж особа була визнана недієздатною у зв’язку з тим, що внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. 1 ст. 39 ЦК України), шлюб із такою особою є недійсним у силу прямої вказівки закону (ч. 3 ст. 39 СК України).
У ч. 3 ст. 40 СК України передбачена можливість конвалідації шлюбу: коли відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю, шлюб не може бути визнаний недійсним.
Статтею 42 СК України визначено, хто може зверзвернутися з позовом про визнання шлюбу недійсним, тому вона стосується лише двох видів недійсного шлюбу, передбачених статтями 40 і 41 СК України. Шлюб, який є недійсним (ст. 39 СК України), не потребує звернення до суду, оскільки його недійсність визначається законом.
Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають, зокрема, інші особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу. Тобто в разі пред’явлення позову особою, яка вважає, що були порушені її права, слід установити, у чому полягає таке порушення.
До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується.
Для використання як доказу висновку експертизи, підготовленого й отриманого позивачем у рамках кримінального провадження, окремого дозволу слідчого не потрібно, він стосується предмета доказування у цій справі.
Крім того, суди не врахували, що шлюб не є правочином і до нього не застосовуються відповідні конструкції ЦК України.
Постанова Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 761/16077/19 (провадження № 61-17134св20).
