Інститут встановлення режиму окремого проживання подружжя врегульовано статтями 119, 120 Сімейного кодексу України (далі – Кодекс).
Встановлення режиму окремого проживання подружжя
Відповідно до частини першої статті 119 Кодексу суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно:
- за заявою подружжя;
- за позовом одного з них.
Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя
Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов’язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов’язків, які встановлені шлюбним договором (частина перша статті 120 Кодексу).
Проте, з моменту встановлення режиму настають наслідки, передбачені частиною другою статті 120 Кодексу, а саме:
- майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі. (Таким чином, у цей період режим спільної сумісної власності на майно призупиняється стосовно майна, набутого за кошти, отримані під час сепарації. Майно, набуте не за рахунок спільного майна подружжя, вважатиметься приватною власністю кожного з них. Однак майно, яке придбане за рахунок накопичень сім’ї (до встановлення режиму), буде вважатися спільною сумісною власністю подружжя);
- дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка. (У такому випадку чоловік не буде автоматично записаний батьком у Свідоцтві про народження дитини на підставі Свідоцтва про шлюб. Встановлення походження дитини буде відбуватися з дотриманням правил глави 12 Кодексу).
Припинення режиму окремого проживання
Режим окремого проживання припиняється:
- у разі поновлення сімейних відносин;
- за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя (частина друга статті 119 Кодексу).
Судова практика
Пленум Верховного Суду України у пункті 12 Постанови від 21.12. 2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зауважив, що при застосуванні положень статей 119, 120 Кодексу судам необхідно враховувати, що інститути окремого проживання та
розірвання шлюбу мають самостійний характер.
Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим.
Вирішуючи заяву в порядку статті 119 Кодексу, суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися в доцільності сепарації для того, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань.
