Донецький апеляційний суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції, якою відмовлено в заміні засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді 25 років позбавлення волі.
У 2005 року Апеляційним судом Донецької області громадянина Ч. засуджено за ст. 69, п.п. «а, г, е, і» ст. 93, ч. 2 ст. 142, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 215-3 Кримінального кодексу України 1960 року, ч. 4 ст. 187, ст. 257 КК України 2001 року, із застосуванням ст. 70 КК України 2001 року до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Захисник просив місцевий суд замінити Ч. невідбуту частину покарання більш м’яким. У грудні 2021 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області відмовив в задоволенні клопотання. На це судове рішення захисник подав апеляційну скаргу.
Захисник посилався на практику ЄСПЛ і рішення Конституційного Суду України № 6-р(ІІ)/2021 від 16 вересня 2021 року.
У справі «Пєтухов проти України-2» та «Лебедєв та інші проти України» від 22 липня 2021 року, одним із заявників є і засуджений Ч., констатовано порушення державою cт. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо довічного ув’язнення без перспективи звільнення.
Конституційний Суд України визнав неконституційними ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК України, оскільки вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у виді довічного позбавлення волі, та зобов’язав Верховну Раду України невідкладно привести законодавство у відповідність до Конституції України.
Колегія суддів апеляційного суду зазначила, що станом на сьогодні зміни до законодавства не внесені, система перегляду вироків щодо довічно ув’язнених не реформована. Суди не є суб’єктами, уповноваженими на виконання позитивного обов’язку держави із задоволення вимог ст. 3 Конвенції.
Аналогічно з цього приводу висловилась і Велика Палата Верховного Суду (справа № 1-42/2004 від 08 липня 2020 року), яка констатувала, що слід розрізняти повноваження нормотворення, які належать Верховній Раді України, і повноваження щодо правозастосування, які реалізуються судами.
Апеляційний суд наголосив, що ст. 82 КК України встановлено вичерпний перелік покарань, при відбуванні яких можлива заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, і довічне позбавлення волі до цього переліку не входить.
«Загальним для видів покарань, до яких може бути застосована заміна невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням є те, що всі вони є строковими. Призначене Ч. покарання у виді довічного позбавлення волі не є покаранням, призначеним на певний строк, і тому на нього не можуть поширювати свої дії норми ст. 82 КК України», - зазначено в ухвалі апеляційного суду.
