Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою у справі про банкрутство ТОВ «Товариство освіти ім. М. С. Грушевського» додаткові конкурсні грошові вимоги АТ КБ «Приватбанк» визнав частково.
У частині відхилення грошових вимог щодо нарахованої винагороди за кредитними договорами ухвала місцевого господарського суду мотивована, зокрема, тим, що винагорода за користування кредитом за формулою, яка міститься в кредитних договорах та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Формула нарахування винагороди також не визначає максимального розміру збільшення процентної ставки, що суперечить ч. 6 ст.1056-1 ЦК України. До того ж сума зазначеної винагороди є значною і в договорі не вказано, за які саме послуги банку її встановлено, оскільки кредитним договором передбачено, що саме за користування кредитом боржник вже сплачує річні відсотки.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду ухвалу суду першої інстанції змінено і визнано додаткові грошові вимоги щодо заборгованості з винагороди за кредитними договорами, оскільки кредитні договори та додаткові угоди до них є чинними і не визнані недійсними у встановленому законом порядку, в тому числі ті їхні положення, за якими позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом за встановленою формулою. При цьому суд апеляційної інстанції врахував правову позицію об’єднаної палати КГС ВС, викладену в постанові від 19 березня 2021 року у справі № 904/2073/19.
ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС зазначену постанову залишив без змін з огляду на таке.
Сторони кредитних договорів (банк і позичальник) погодили їхні умови щодо сплати винагороди та встановили відповідні зобов’язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.
Незгода позичальника з умовою договору про нарахування та сплату винагороди на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту й умов договору під час його укладення і підписання додаткових угод до договору, не є підставою для визначення умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, зокрема й під час розгляду заяв про грошові вимоги до боржника, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства (аналогічна правова позиція викладена в постанові ОП КГС ВС від 19 березня 2021 року у справі № 904/2073/19).
Вирішуючи питання щодо правової природи винагороди за користування кредитом за погодженою позичальником та банком у договорі формулою, КГС ВС у постанові від 20 травня 2021 року у справі № 904/5748/18 дійшов висновку, що винагорода банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає в тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв’язку з наданням кредиту. Це є, безперечно, доходом банку від проведення його банківської діяльності, і поняття винагороди банку немає в договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку.
Водночас як у справі № 904/2073/19, так і в справі № 904/5748/18 КГС ВС дійшов аналогічних висновків про те, що передбачену кредитним договором винагороду за користування кредитом не можна ототожнювати із змінюваною процентною ставкою, визначеною ст. 1056-1 ЦК України.
ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи (за доведеності порушеного права такої особи), якщо під час вирішення відповідного спору буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
Отже, ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС відступив від правового висновку, викладеного в постанові КГС ВС від 21 липня 2021 року у справі № 910/14918/20.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 25 травня 2022 року у справі № 904/5314/20 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/105034151.
