Прокурор в інтересах держави в особі Херсонської обласної ради та Департаменту соціального розвитку Херсонської ОДА звернувся з позовом до комунального закладу Херсонської облради та ТОВ «Укртранссервіс-Груп» про визнання недійсними додаткових угод до договору поставки природного газу, за якими зменшено обсяги поставки газу при збільшенні ціни за одиницю товару.
Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову. Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив змінити постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з прокуратури витрат, пов’язаних зі сплатою судового збору. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати ВС.
ВП ВС неодноразово зазначала, що у разі, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов’язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.
Велика Палата ВС також акцентувала на тому, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Отже, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, прокурор не замінює цей орган у судовому процесі, однак і не виконує функцію його представництва, оскільки представляє державу та є окремим самостійним суб’єктом звернення.
У положеннях статей 123, 129 ГПК України визначено загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов’язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
За змістом статей 42, 46, 53, 56 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі – позивача лише у випадках, передбачених процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом він має ті ж права та обов’язки, що їх має й позивач, за винятком права укладати мирову угоду.
Отже, як констатувала ВП ВС, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб’єктом сплати судового збору й самостійно здійснює права та виконує обов’язки, пов’язані з розподілом судових витрат.
За наведених вище мотивів Велика Палата ВС відступила від висновків, викладених у низці постанов Верховного Суду, які зводяться до того, що прокурор у розподілі судових витрат у справі участі не бере.
Ураховуючи викладене, ВП ВС касаційну скаргу прокурора залишила без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.
Постанова ВП ВС від 5 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106841700.
