Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ольга Ступак виступила з доповіддю на тему «Питання, пов’язані з визнанням свідоцтва про право на спадщину недійсним, у практиці Верховного Суду» під час вебінару «Свідоцтво про право на спадщину: видача, внесення змін, визнання недійсним», організованого ГО «Цивілістична платформа».
Доповідачка наголосила на тому, що під час воєнного стану, введеного в Україні, внесено зміни в частині регулювання спадкових відносин, що викликає багато питань, які потребують роз’яснення, адже деякі із цих змін справді нетипові. Орієнтиром судової практики залишається ефективний захист прав громадян.
Порядок визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним врегульовано ст. 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво визнається недійсним за рішенням суду з різних підстав, основною з яких є те, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Серед іншого, причинами для визнання свідоцтва недійсним можуть бути визнання недійсними інших документів (заповіт, відмова від спадщини, свідоцтво про шлюб), а також порушення у зв’язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Найпоширеніша підстава визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним – порушення у зв’язку з його видачою права на спадщину інших осіб. Типовою є ситуація, коли один зі спадкоємців пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини (постанова ВС від 29 червня 2022 року у справі № 383/258/21 (№ 61-18173св21)). Тоді суд визначає йому додатковий строк на прийняття спадщини, що створює правові підстави для оспорення раніше виданого свідоцтва про право на спадщину іншого спадкоємця, який не погодився на внесення змін до раніше виданого свідоцтва.
Окрему увагу Ольга Ступак приділила постанові Об’єднаної палати КЦС ВС від 5 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (№ 61-9916сво21) щодо застосування позовної давності при оспорюванні свідоцтва про право власності. Вона зазначила, що перебіг позовної давності можна пов’язувати з різними фактами залежно від обставин справи.
Стосовно особливостей обрахунку обов’язкової частки у спадщині лекторка на прикладі справи № 170/581/21 (№ 61-3127св22) нагадала, що в ч. 1 ст. 1241 ЦК України визначено коло осіб, які мають право на таку частку. При визначенні розміру обов’язкової частки враховується все спадкове майно: як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом (зокрема, речі звичайної домашньої обстановки та вжитку).
Крім того, суддя КЦС ВС звернула увагу слухачів на те, в яких випадках особу може бути визнано такою, що має право на обов’язкову частку у спадковому майні. Наприклад, у справі № 159/4322/14 (№ 61-12870св19) від 26 травня 2021 року суд постановив, що особа має право на частку через інвалідність з дитинства. Станом на день відкриття спадщини позивачка була непрацездатною через стан свого здоров’я, що було підтверджено відповідним органом ретроспективно.
Одна зі складних категорій спадкових справ – це спори, у яких необхідно виокремити частку майна, яка належить спадкодавцю, з маси спільного сумісного майна подружжя та визначити частку іншого з подружжя, яка не входить у спадкову масу. При вирішені таких спорів врахуванню підлягають висновки, сформовані ВС у справах про поділ майна подружжя.
Ольга Ступак також акцентувала, що з введенням в Україні воєнного стану дедалі частіше судам доводиться стикатися зі спорами щодо визначення місця відкриття спадщини. В окремих випадках від розв’язання цього питання залежить, хто зі спадкоємців є таким, що прийняв спадщину. Під час розгляду таких справ суди мають досліджувати та встановлювати фактичне місце проживання спадкодавця на момент смерті й фактичне місце проживання його спадкоємців і від цього вже визначати, чи прийняли спадкоємці спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України. Місце реєстрації в цьому разі не є визначальним.
На вебінарі обговорили й те, яким законом потрібно керуватися при визначенні кола спадкоємців, якщо спадщина відкрилась у період дії ЦК УРСР 1963 року, а спадкоємці звертаються за оформленням спадщини після набрання чинності ЦК України 2004 року. Так, у справі № 385/321/20 (№ 61-9916сво21) від 5 вересня 2022 року позивачем став співмешканець спадкодавиці, який наполягав на тому, що може входити до кола спадкоємців, хоча спадщина після смерті жінки відкрилася за правилами ЦК УРСР. ОП КЦС ВС дійшла висновку, що наступні зміни в законодавстві не впливають на коло спадкоємців, а тому співмешканець (не чоловік) спадкодавиці за встановлених фактичних обставин не мав права претендувати на спадщину, а нотаріус, відповідно, не мав права видавати оспорюване свідоцтво.
Учасників заходу також зацікавила справа № 638/4895/15-ц від 15 червня 2022 року, у якій позивач просив суд визначити йому додатковий строк на прийняття спадщини, розташованої на окупованій території. Суди відмовили позивачу у визначенні такого строку з посиланням на те, що спадкоємець уже мав відповідні документи на майно, оформлені на окупованій території (АР Крим). Верховний Суд не погодився з такими мотивами відмови, вказавши на те, що положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» чітко встановлюють порядок прийняття спадщини в разі, якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія, і надають право спадкоємцям, виконавцям заповіту, кредиторам спадкодавця та іншим особам реалізувати свої права щодо спадкового майна на території України в загальному порядку.
Під час виступу доповідачка навела судову практику ВС щодо спадкування пенсійних та соціальних виплат.
На завершення Ольга Ступак відповіла на численні запитання слухачів. З лекціями також виступили член Науково-консультативної ради при ВС Олег Печений та приватний нотаріус Олена Чуєва.
Із презентацією Ольги Ступак можна ознайомитися за посиланням: .
