До уваги черговий огляд судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду – .
В огляді відображено важливі правові висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, сформульовані під час розгляду справ щодо оскарження рішень третейських судів та надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів, зокрема такі:
- наявність дійсного третейського застереження та обов’язковість звернення до третейського суду не є обмеженням права сторони на судовий захист, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 55 Конституції України, а є обраним сторонами за власним волевиявленням (добровільно) видом альтернативного захисту;
- вимоги п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» щодо обмеження компетенції третейських судів не поширюються на спори, що виникають з акцесорних договорів, навіть за умови, якщо такими договорами забезпечено виконання зобов’язання за споживчим договором. Таким чином, спір, який виникає за договором поруки, не є спором про захист прав споживачів і може бути підвідомчий третейському суду за наявності відповідного третейського застереження;
- позивач, відповідач, третя особа у справі, розглянутій третейським судом, та особи, які не брали участі у справі, і третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, є різними суб'єктами у справах про оскарження рішень третейських судів. Ототожнення застосованого у ст. 454 ЦПК України і в ст. 51 Закону України «Про третейські суди» поняття «особа, яка не брала участі у справі» з особою, яка є стороною третейського розгляду, проте не була присутня під час третейського розгляду справи, є помилковим;
- враховуючи те, що п. 1 ч. 5, ч. 7 ст. 454 ЦПК України, які визнані Конституційним Судом України неконституційними, втрачають чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» зі змінами, до спливу зазначеного періоду вказана норма підлягає застосуванню, але з урахуванням того, що 90-денний строк для подання заяви про скасування рішення третейського суду, передбачений п. 1 ч. 5 ст. 454 ЦПК України, не є преклюзивним (присічним), оскільки ЦПК України не містить заборони на поновлення цього строку за заявою учасника справи у разі визнання судом причин його пропуску поважними;
- справи про оскарження рішення третейського суду або про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, ухваленого у спорі щодо правочину, укладеного з фізичною особою – поручителем для виконання основного зобов’язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, підлягають вирішенню судом господарської юрисдикції;
- оскарження в апеляційному порядку ухвали про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду нормами чинного ЦПК України не передбачено. У разі подання такої скарги суд має відмовити у відкритті апеляційного провадження (п. 1 ч. 1 ст. 358 ЦПК України). У випадку відкриття провадження щодо ухвали суду першої інстанції, що не підлягає апеляційному оскарженню, вказане провадження підлягає закриттю;
- можливість вжиття державним судом забезпечувальних заходів у справах, що розглядаються третейським судом, передбачена виключно ч. 3 ст. 149 ЦПК України. При цьому можливість здійснення таких заходів у порядку господарського судочинства законодавством не передбачена.
